Звичайно в школі, яку ми ставимо собі за ідеал, ці моральні якості повинно зміцнити, поглибити, розвиваючи в дітях розуміння їх конечности й їх значіння для людини.
Ясно, що такі високі звички прищеплюються вихованцеві не шляхом механичної праці, яка має теж значіння і яка неминуча в житті кожної людини, а шляхом творчої праці, що творить нові уяви, дає нові звязки їх, вишукує нові форми і здійснює внутрішні уявлення через працю. Творча праця таким робом збуджує думку, витворює нові й нові уяви і штовхає уперто вперед, в той час як механична праця не дає стимулів для удосконалення, для самовиховання, окрім певної механичної звички.
Творча праця дає справді нові досвідні знання, які одночасно звязуються з останнім колом уявлень. Але це нове коло штовхає до нової творчости і таким чином збуджена й вихована творча здібність, не перестане виявлятись на протязі всього життя. Вона не тільки відкриває нові й нові обрії праці, але накопичує нові чуття й уявлення, збільшує фантазію й реалізує поставлені цілі. Творча праця може стати завданням всього життя людини і поставити її над усі страждання й земну суєту. Біографії великих творців стверджують це. Наповняючи душу задовольненням, радістю, штовхаючи вперед и даючи нові цілі, творча праця, окрім загального розвитку, оберегає людину од моральної розпусти й розумової перевтоми, взагалі од нервового слабування, допомагає вихованню сильної волі, сильного характеру.
Отже творча праця — це джерело радости, бадьорого стану духа, морального й фізичного здоров'я. Тому така праця повинна знайти найбільше місця в школі. Школа мусить поставити в центрі освіти й виховання працю, а тому й всі методи й прийоми навчання так скласти, щоб вони весь час виходили з руху, діяльности. Таким чином і увага наша в школі буде перенесена в питання, чого навчати (як це було в старій школі) на питання — як навчати. Для нас важливо знати не тільки обсяг матеріялу або предмета навчання, але не менше важливо знати спосіб пізнання, при якому збуджується творчість праці і почуття насолоди від неї.
Людина свої знання здобуває двома шляхами: 1) Коли вона при допомозі чужої праці приймає готові знання в формі переказу посередника… 2) Коли ці знання здобуваються в процесі власного досвіду, власної праці, коли вони пройшли через органи почуття й мозок, коли вони самі виросли в душі, цеб-то охоплені всією істотою людини. Звичайно цінність тих і других знаннів не однакова; навіть маючи один обсяг, вони діяметрально протилежні одні одним що до своїх здобутків. Перші знання не проходять через внутрішні процеси всього організма, не потрібують ні внутрішніх переживань, ні збудження більш-менш глибоких духовних якостей. Тому вони ніби ковзають по поверхні цих якостей, не ввязуються з внутрішніми уявами людини ні з її домаганнями, її потягами. Тут працює тільки пам'ять, тільки здібність занотовувати слова, не переживаючи внутрішнє того, що занотовано в пам'яті. І тільки потрібно де-яке пильнування й працювання, щоб такі знання здобути, але ясно, оскільки вони будуть не трівкі, слабосилі, не міцні. Іхній вплив на розвиток і виховання буде остільки нікчемний, що не виправдає ні часу, ні витрачених зусиль.
Зовсім инші маємо результати, коли дитина здобуватиме знання другим шляхом, шляхом самостійного пророблення, особистої участи в досвіді й власної творчости. Цей шлях примушує учня самому вишукувати ту або иншу істину, захоплює його внутрішнє, викликає його власну творчість, наповнює його душу радістю винаходця
