затора цього виробництва, надзвичайної уваги до найдрібніших явищ процесу, що відбувається в ньому, найменшої витрати та заощадження сил, педагог-організатор мусить бути завжди готовий своєчасно вжити різних прийомів і засобів, щоб кожний ґвинтик його шкільного механізму не заважав роботі.
Школу треба організувати за діловим принципом — як організують роботу на заводі. Насамперед, мусить бути порядок і точні правила, що за ними повинно йти шкільне життя. Без цієї засади неможливі ті наслідки, що досягти їх має за своє завдання виробничий організм — школа. Та це зовсім не означає, що ми в ділову концепцію шкільної роботи вносимо елементи застиглої формалістики, рутини, що ми вганяємо живу роботу школи в мертві рямці механізованого виробництва.
Школа, працюючи за діловим принципом порядку й точних правил, застерігає всі особливості соціяльного ладу, а він неминуче й непохитно мусить відбиватися в ній, як фактор, що визначає і зміст і форми виробництва.
16. Ані цілковиту волю в поведінці дитини, ані абсолютне пригнічення самодіяльности, ініціятиви та індивідуальности — не можна вважати за корисний для шкільного навчання засіб Там виробництво добре поставлено, де є організованість та дисципліна. Самодіяльність, ініціятива дуже потрібні в кожній роботі, але вони мусять підпадати певному порядкові, мусять не ламати організації колективної роботи, а ув'язуватися з вимогами, інтересами й працею цілої групи.
Ми маємо наслідки так званих вільних шкіл і державна масова школа ніколи не стане на шлях неорганізованости й хаосу; установити потрібну робочу дисципліну в школі — цього вимагає сама продуктивність праці. Коли кожний учень робить що він хоче і як хоче, коли план щоденної роботи і її зміст установлюють самі учні, там немає школи, немає творчого навчання, там діти не набувають поступовно навичок, звичок і знань, там нема організованого виховання.
Уявім собі школу, де нема ніякої дисципліни. Імпульсивність та нестриманість учнів обернуть клясу на щось безладне, де панують галас, шум, недоцільні рухи. Кожен захоче висловити свої думки й міркування, показати свою роботу й свої досягнення, кожен побажає вчити другого. І в той самий час учитель, що обстоює за вільну школу, не має жадних засобів дати лад окрім індивідуальних застережень, порад, переконань. Дитина, ще не вихована координувати свої інтереси з інтересами цілого колективу, зростає і стає великим егоїстом. Для неї цілий світ — в ній самій, в її бажаннях, в її інтересах. Такий тип стає шкідливим і для суспільства.
