скупчено на прийманні вражіннів од річей. Нерозвинений мізок її і нервова сістема виключно захоплені сполучінням, звязуванням, комплектуванням образів у потрібні асоціації. Під цей час абстракційна робота не втручається у витворіння живих і яскравих образів, не перешкоджає незміцненому дитячому организмові складати ґрунт для дальшої інтелектуальної праці. Перші роки дитина цілком належить природі; вона живе своїми почуттями, своїми прийманнями; росте й розвивається природно.
Приймання наші не є пасивною працею нашого розуму. Коли за-для вчуттів потрібна свідомість, то для поширіння й поглибління прийманнів потрібна вже розумова увага, цеб-то, потрібно, щоб наш розум звернувся до них, зупинився на певнім зворушінні. Завдяки цій розумовій увазі, дитина вже з самого малку починає взнавати річі і, асоціюючи їх, шукає все нових впливів, нових прийманнів. Рух — її життя й її розвиток. Сила прийманнів од реального світу в перші роки цілком задовольняє цю псіхичну дитячу здатність. Вона живе ними й розумово росте. Все, що дитина приймає й асоціює, зміцняється відповідними псіхофизичними реакціями. Приняте дитиною перетворює матерію мозку так, що склад його надає розумові й духовному обличчу її тих важливих прикмет, якими так яскраво одрізняється в своїй творчості нація од нації й особа од особи.
Само собою, ми не можемо розглядати приймання, як звичайне обернення вчуттів у приймання з певними однаковими псіхичними реакціями у всіх людей. Особливість і сила прийманнів, а також і реагування на зворушіння субьєктивні в кожної людини, в кожної групи людей і цілої нації. Вони мають кожна свій окремий шлях розвитку, але в утворені його беруть немалу участь попередні покоління. Безумовно, у загальнім будуванні мозку на початковий напрямок розвитку впливає спадковість. Раздратування, що йдуть од зовнішнього світу й од тіла, що викликають у дитині цілий хаос недіференцірованих вчуттів, дають потрібний матеріял для досвіду, але сами не можуть впливати на порядок приймання річей і поділу прийманнів. Допомогають тут дитині інстінктовні здібности й потяги („влеченія“). „Коли б нам, — каже Р. Гауп, — разом з будуванням нашого мозку
