не були прирожденні умови, потрібні для всякого приймання й дізнання, то світ довічно зоставався-б для нас хаосом вчуттів, що линуть одно за одним“.[1] Спадковість, даючи напрямок нашому фізичному й духовному розвиткові, одночасно є й природнім імпульсом до розвитку того чи иншого нахилу. І досвід дає результати сильніші й користніші завше там, де знаходить спадковий ґрунт. Одно слово, приймання не простий, а складний стан нашого розуміння.
Головнішими фізіологичними умовами приймання є утворені в мізку асоціативні шляхи, що йдуть од зовнішніх чуттьових роздратуваннів. Принятий і асоційований вплив обьєкта не є просто вчуттям, але складним псіхофізичним актом. Він увійшов через почуття в мізок, утворив зміну в його складові і став фізіологичним придбанням людини. Сила утворіння таких змін, як і глибина впливу, нам невідомі, але вони, запевне, остількі ґрунтовні, що, будучи принятими нами змалку й асоційовані з комплексами инших прийманнів, зостаються в нас на все життя.
Найяскравіші образи дає нам дитинство. Бо те, що воно втілює в їх, береться з реального світу й одбивається на мізковій корі з такою силою, як на фотографичній пластині. Уява ж та побічні духовні процеси в цей період ще не заважають фотографуванню. Два ріжні комплекси асоційованих елементів не нейтралізують один одного, не змішуються й не утворюють туманних плям. І, коли в мозку утворились шляхи нервових течій і склались у певну сістему, то уява обьєктів і фактів обертається у щось виразне й певне, що зьявиться завше при першій потребі. Таким чином, завдяки фізіологичним процесам, дитина з перших днів свого життя обертається в особу, в якій свідомість і розуміння світу росте разом з кількостю прийманнів. Приймання, звичайно, складають матеріял для інтелектуального життя. А сполучаючись у групи, утворюють риси живих, реальних образів, що, зберігаючись у памьяті, складають найцінніший ґрунт до дальшого духовного розвитку людини.
Утворіння ідей. Свідоме приймання околишнього світу примушує дитину інтуїтивно утворювати ідеї. Од обопільного впливу думаючого „я“ і зовнішнього світу зьявляється
- ↑ Р. Гауппъ. Психологія ребенка.
