Гете, наприклад, написав характеристики головніших європейських націй. Що-ж торкається до поводжіння, до наших звичок, то їх остільки сполучено з нашими думками, уявами і образами, яких принято нами од оточіння, як готові ідеї, що ми потім все життя не можемо позбутись їх. І нема того штучного вигаданого світу, який міг би в достатній мірі замінити рідну семью й природу, рідне оточіння. Все вигадане буде некористним для дитини, як некористно пересажувати рослину на чужий їй ґрунт. В цім полягає природність національного виховання.
Чим ґрунтовніш разглядатимемо природу дитини, чим яскравіш уявлятимемо ввесь процес утворіння ідей і складання їх в комплекси, тим міцнішими будуть наші переконання в потребі й законности національного виховання. За потребу його для нашого молодого покоління ми й обстоюємо, щиро бажаючи добра йому і взагалі всій нації.
Цим я закінчую свою розвідку. Я розумію, оскільки вона далеко стоїть од справжньої наукової праці, але мої змагання обмежувались виясненням поставленої в заголовці проблеми, бо правдиве освітління її так само важливе, як і взагалі всі питання, що торкаються дитини. Що до національного виховання, то в момент відродження націй воно набірає надто великоі ваги. Це й примусило мене писати про нього.
Ідея національного виховання, повторюємо, не є вигадкою: вона виходить з природи духа всякої нації, з її спадкового змагання до діяльности, з інстінкту самоохорони, із змагання до природнього зберігання національного здоровья. За-для задоволення цього натурального змагання потрібне відповідне виховання, яке, йдучи поруч з життям, мало-б ґрунтом природу дитини і яке-б гармонійно розвивало фізичний й духовний бік її. Таким природнім вихованням буде національне виховання, вільне од всяких тенденцій і вузькопатріотичних цілей.
