Під час світової війни наші діти гралися в війну. Під час революції — в барікади і боротьбу двох світів. Арешти, розстріли, сваволя знайшли відбиток в грах і поводженні дитини. Я бачив, як діти 4—5 років гралися в чекистів. Озброєні палочками замість револьверів і рушниць, вони робили суворі обличчя і, націлюючись на свого товариша, вигукували: „Не з міста! Пах!“ і нещасна жертва падала на траву і т. д.
Всиленню підпадають і дорослі, але в них воно діє слабіще. Дорослі мають більше сили волі, щоб утриматися від такого всилення. Дитина-ж ще надто має слабу волю, щоб не відгукуватися на те, що діється навкруги.
В випадках поганого впливу оточення ні кари, ні накази, ні словесні поради не поможуть. Тут тільки одне доцільне, це змінити життьові умови. Скаржаться на те, що діти курять, п'ють горілку, лаються, брешуть, А хіба діти винні, що навколо них курять, піячать, лаються, брешуть, ворогують, нищать один одного? Вони повторюють те, що бачуть. Иншого зразка у них немає і вони не можуть бути иншими, бо иншого не знають. А чого не знаєш, не бачиш, того й зробити не можеш.
Пригадую шістьнадцятирічного злодія-юнака. Він вбив крамаря й крамариху з метою їх пограбувати. Син середняка. І не злидні підбили його на це страшне діло. Він дійшов до нього під впливом родинного оточення. Почалось воно з того, що йому наказували спіймати чуже курча або курку, які забігли до іхнього обістя. Курку їли й хвалили хлопця. Потім він залазив в чужі льохи з товаришем, і мати ложкою ділила награбований смалець, масло, сметану і т. ин, Далі, виростаючи, поширювалась і його діяльність. Батько й мати не стримували його, а навпаки роз'ятрювали його душу порадами й участю. Кінчилось тим, що невинна дитина несла одна всю кару за провину батьків.
Є країни, де вже це зрозуміли. І там існують карні закони, по яких батьки відповідають за вчинки своїх дітей. Яка сила батьків була-б покарана у нас, коли-б такий закон існував!
Оскільки відбивається на дітях оточення, досить порівняти дітей робітників і панів, дітей села й міста.
Живучи в ріжних життьових умовах, вони мають цілком инші звички, дії, світогляди. Це ніби дві чужі одна одній особи. Всі вони народилися одним шматочком тіла людського, але оточання й умови зробили їх тим, чим вони є у кожної верстви суспільства.
Не малу ролю у всиленні відограє товариство та товаришування. Діти прагнуть до гуртування і засновують ріжні таємні товариста, які часто мають шкідливу мету: крадіжки, гри в карти, ріжні погані звички.
Останнє безумовно батьки й вихователі повинні знати. Коли ви хочете справді вести дитину до справжнього виховання, ви не повинні бути байдужими до того, з ким товаришує дитина, якими гуртками захоплюється. Ви повинні знати, хто і що впливає на неї. Товариство одноліток буває сильніще за вплив дорослих.
І коли ви бачите, що ваша дитина почала сперичатися з вами або, як грубо висловлюються, „огризатися“, то причини цьому треба шукати зовні, в товаришах (звичайно, коли ви самі, не даєте до цього приводу). І чим менше родина дає задоволнення
