У жвавої здорової дитини все горить в руках: то порве, то розіб'є, то повалить, там зачепиться й роспанахає собі сорочину або штанці, то підніме галас і вереск, то раптом зникне і вже відгукується на городі, в леваді, на вулиці. Про все їй треба знати, про все довідатись. В русі вона живе, в русі вона здобуває знання, в русі вона розвивається і пізнає світ.
Треба дивуватись тій силі природи, яка так безупинно діє в дитині. Безупинно штовхає її до нових і нових переживань, до нових і нових працювань її тіла. Дитина мусить діяти, мусить рухатись, щоб пізнати речі та їх взаємовідносини. Людина, яка в дитинстві не рухалась, не мала дитинства. І не правдиві ті батьки, що забороняють дітям бути шумливими, рухливими, бути дітьми.
Між діяльністю нашого тіла і розумовою є внутрішній звязок і залежність. Кожний образ має свій рухальний бік. Коли ми говоримо про яку-небудь річь, то ми собі уявляємо її такою, якою її бачили або яку відчули нашим тілом. Цукор, сіль, кислоту, олію, масло ми уявляємо лише тоді, коли пробуємо; біле, зелене, червоне — коли побачимо; гаряче, холодне, тепле — коли відчуємо; високе, низьке, середне, товсте, тонке, гостре, тупе — коли дослідемо руками. І всі ці знання сполучені з нашими рухами, вільними або невільними. Вони занотовують їх властивості своїми зовнішніми органами й своїми рухами. Далеко, близько, вгору, вниз, вліво, вправо, назад — все це ті розуміння, які здобуваються власним досвідом. Бігати, сидіти, стати, лягти, пити, плювати, бити, скакати — знову все те, чого без руху, без переживань не пізнаєш. І далі все, що дитина знає, то те пройшло через її органи почуття, через рух і діяльність всього організма.
Дитина вивчує світ через свою діяльність. Для ясности й повноти розуміння вона повинна відчути все тілом. Того вимагає її природа. І буде надто шкодливо пригнічувати розвиток її наказами не рухатися. Розум її від того не зможе вільно й буйним квітом розцвіти, він завчасно зав'яне, ослабне і загубить здібність і можливість удосконалюватись. Від чого страждатиме вся її істота, весь розвій її організму.
Діти селянина й робітника в кращих умовах, ніж діти инших верств нашого суспільства. В селянських родинах дитина дуже рано бере участь в праці своїх батьків. Вона граючись повторює працю батьків; граючись пропонує свої послуги батькам. І батьки охоче дають їм посильну працю. І дитина зростає в праці, в русі, в діяльности. Дитина тесляра, коваля, бондаря і т. ин. крутиться в майстерні батька і змагається поруч з ним щось робити, використовуючи приступні їй струменти.
Инша річ в верствах не робітничих, — тут немає для дитини здорового прикладу, немає тої природньої можливости через переймання рухатися й діяти. Дитина весь час повинна щось вигадувати, аби не сидіти. Батьки безсилі весь час щось давати для праці дитині. І тому вигадки її обмежені лише одним шумом, галасом, зойком, сміхом і т. ин. Все це гарно, але не доцільно. Дітям корисно, щоб одне приходило на зміну другому — весілля й радість, як вибух здоров'я змінювався на працю й доцільно скеровані на добро рухи. „Вихованець мусить працювати, — каже один визначний педагог, — як селянин, а міркувати як філософ, щоб не стати подібним до дикуна“.
