Спочатку рухи дитини бувають не свідомі. Але при повторенні цих рухів вони доходять до свідомости. І дитина може робити доцільні рухи. І вона навчається їх задержувати, коли того потрібуватиме необхідність. Радість від перемоги своїх невільних рухів є початок волі. І чим більше матиме дитина випадків до стримання й скеровання рухів, тим швидче й вільніше вона набуватиме потрібні їй звички, а з ним пристосовання до умов життя і розуміння світу.
Як часто ми, дорослі, знервовані й роздратовані життям, не можемо переносити спокійно, що дитина ніби безцільно стукає, гупає, вигукує, махає. Ми гримаємо на неї: „Залиш, і тобі не набридло ото гупати?“ Звичайно, ні. Дитина цим вивчує світ, вона пізнає його міць, його властивости, його силу. Навіть немовлятко, що стукає по столі і тарільці ложкою, робить це для вивчення світу. Один батько порахував, скільки разів таке немовлятко відкривало й закривало кришку цукерниці. Він налічив 83 рази. Для нас, дорослих, це дурненьке, безцільне бавлення, для дитини-ж це вивчення світу речей. І так завше і всюди, де є діти. Це той природній, може надто довгий, але єдиний приступний шлях для розвитку дитячої свідомости.
Разом з поширенням досвідів через рух і діяльність дитина поділяє свої рухи, відокремлює їх від инших, звязує їх з певними переживаннями і тим набуває все більше й більше звичок, розумінь і знаннів.
Дитинство як у тварини, так і у людини наповнено безліччу рухів і діяльности. Вона силою своєї природи ніби спішить використати цей період, щоб набратися більше досвіду і знаннів, щоб підготовитись до вступу в суспільство дорослих.
І справді, найбільш всяких знаннів про світ ми здобуваємо в дитинстві.
Тільки всі ці знання ніби складаються в шуфляду, з якої ми беремо те, що нам потрібно дорослими.
„Три чверті всіх знаннів, — каже філософ Л. Толстой, — я здобув до п'яти років“, В дитинстві складаються наші соціальні, політичні світогляди. В дитинстві ми навчаємся своїм взаємовідносинам з речами й людьми. І чим більше в дитинстві руху, діяльности, тим більше й наших розумінь.
Не ганьбіть, не шпетіть, не карайте дитину за її рухливість. Дитина в рухові живе, зростає в ній людина. Дайте волю їй бути дитиною!
Дитина спочатку повторює, копіює дії дорослих, поки сама не навчиться їх самостійно виконувати, поки не здобуде звичок. Потім, коли вона здобуде досить зручности і досить знаннів, вона залишає повторювати. Вона складає ці міцні й ясні образи скарбницю духовних придбань, щоб потім при потребі черпати з неї ці розуміння. Образи та ідеї, які пройшли через рух і дії, вільно й легко воскресають під впливом почуттьових вражінь, знайомих дітям з попереднього життя.
Пригадаймо своє дитяче життя: яскраві образи й пригадування припадають на події, вяких ми брали безпосередню участь.
