Ясні всі ті події, що вплинули на наші почуття і які сполучені з певними подіями: пожежа, смерть в родині, весілля і т. ин. І майже зовсім ми не пригадуємо тих наказів або тих словесних навчань, якими хотіли наші батьки утримати нас від тих або инших вчинків.
В діях, рухах, робленні, досліджуванні, в працюваннях проходить життя дитини: це її ріст, розвиток, набування знаннів. І тому, коли ви хочите, щоб ваша люба, дорога дитина природньо й без шкоди розвивалася, не забороняйте їй рухатись, досліджувати, жити.
Ця вимога ставить перед суспільством і родиною завдання: змінити освіту й виховання по дитячих освітних установах — школах, дитячих домах, клубах. Стара наука провадилася в такий спосіб, що дитина не мала руху. Вона мусила бути бездіяльною 3—4 години щоденно. Школа давала книжкову науку, цеб-то виховувала пам'ять. Наука засвоювалася лише памяттю, на слова й вислови, а не всебічне розуміння того, що вивчує.
Батьки, байдужі і нерозумні батьки, гадають, що спражня наука — іменно ця, книжкова. І не звертають уваги на те, що дітей треба було гнати до тої школи, що дітей карали, аби вони вчилися. Не загадувалися над тим, чого їх дитина, розумна вдома, в школі сиділа туманом, і ні як не могла осилити шкільної науки.
Ми вже казали, що міцні знання дитина отримує лише тоді, коли все тіло бере участь при здобуванні їх. Школа, яка працюваннями розвиває одну частину тіла, не є правдива. Шкільна освіта мусить будуватися на одночасовому розвитку фізичної й духовної істоти дитини. Тому нова трудова школа є саме та природня, яка може задовольнити повний розвиток дитини.
Трудове виховання дає можливість дитині виявляти свої здібности до руху, діяльности, до цікавої творчости, до життя повного жвавости й інтересу.
Мати й батько вдома навчають дитину до майбутнього самостійного життя під час праці. Вони бажають прищепити їй корисні звички працюючої людини, ті уміння, без яких в суспільстві трудящого люду не можна перебувати.
Передаючи дитину вчителю, вони не повинні вимагати, щоб змінювалися цілком напрямок і спосіб навчання. Школа мусить продовжувати родинне виховання. Повинна злитись з попереднім життям дитини. Наші освітні установи повинні бути школою життя. Повинні готувати дитину до праці й знаннів, які сполучені з корисним трудом.
Велика помилка нашого суспільства та, що вони, по-перше, звикли до старого книжкового навчання, по-друге, вважають, що трудова школа є з одного боку ніби ремеснича, а з другого — в якій не навчають грамоті й иншим наукам, а лише навчають фізичній праці.
Що торкається першого, то треба зауважити, що з цим не легко боротися. Коли ми всі вивчені цим способом і гадаємо, що нам від цього шкоди не було, то тут нічого не зробиш. Тут однаково мислять батьки і той селянин, що, прослухавши уважно поради агронома, говорить: Ет, наші батьки хліб їли без цієї науки, та й ми не голодні. Так по-старому звик він обробляти землю і до нового не хоче призвичаюватися. Так тяжко нині звикати до нової школи. Хоч баче селянин, що новий засіб
