Дитина відпочиває, коли спить. А лише прокинеться, вона перебуває весь час в русі, в діяльности. Поділяючи свою працю на гру і труд, дорослі переносять ці погляди й на дитячу діяльність. „Семене, чи не набридло тобі ото цілий день гратися, краще двір підмів би, пополов би грядки“, — навчає мати свого 7-літнього сина. А Семен цілий день робить кораблика, аж пухирі на руках від ножа. Мати гадає, що він бавиться, а Семен працював до поту.
Дитина не бачить ріжниці між грою й працею. Тільки потім дорослі прищеплюють йому відокремлення одне від другого.
Від того, що ми самі неправдиво дивимся на діяльність дитини, ми не можемо й розуміти все значіння гри для людини в дитинстві.
Коли ми порівняємо ті переживання радости й задоволнення, які дають гра і праця, ми не здибуємо ріжниці.
Так, і в грі, і в праці є, по-перше, задоволнення від зусілля; по-друге, досягнення певної мети; по-третє, працювання для зручности; по-четверте, можливість пригод, щасливих і нещасливих випадків. Тотожність, гри й праці виявляється також і тоді, коли вони переводяться і під час втоми. Надмірність в праці й гри однаково не викликає незадоволення і знищує в них втіху, приємність, бажання.
Далі гра й праця також близькі по особистому відношенню до них. Гра, нав'язана дитині, перестає бути задоволенням.
Дитина завше вишукує гру, яка відповідає її стану. Виснажені або слабенькі діти граються инако, ніж діти здорові, бадьорі, ситі.
Працю, яку діти вибірають сами або яку вони люблять, переводять її охоче, з насолодою. І, навпаки, праця, яку дитина не вибирає, не дає їй тої насолоди, яку відчуває вона при вільному виборі.
Даремно гадати, що заміною праці грою і навпаки можна підвищити цікавість до них дитини. Тоді, коли і праця, і гра не виходять з внутрішнього задоволення, і праця й гра стануть мукою для дитини.
Для батьків і вихователів важливий душевний стан дитини, а не назва — праця або гра. Важливий той стан, коли вона не має зупину в своїх бажаннях, в своїй діяльности, коли безупинно іде від одної дії до другої. Тому вихователи мусять вважати рівноцінними і гру й працю у виявленнях дитини.
Але ми самі винні, коли привчаємо дитину поділяти всю свою діяльність на цінну й нецінну, на корисну й некорисну, на труд і гру. Дуже рано ми цю ріжницю підкреслюємо своїми увагами. Як часто наші діти чують такий вислів: „Годі бавитись, іди попрацюй“.
Звичайно так наказати дитині легше, ніж взяти і скерувати її бавлення на те, що нам потрібно або що корисніш для неї. Для того ми, й батьки й вихователі, допомогати дитині щоб вона не робила зайвих зусиль, а швидче здобула уміння й знання, потрібні в дальніщому житті.
Ми мусимо при вихованні надати грі инший характер, ніж ми їй надаємо. Гра є дитячий труд, такий же серьозний, як потім в житті серьозним буде справжній труд.
