Праця в майстернях родить звичку спостерігати, дає розуміння ріжниці між справністю і невиразністю, неточністю. До цього вони доходять не словесним навчанням, а самою практикою.
Праця розвиває старанність, бо коли робиться яка-небудь річ, то можна її зробити або гарно, або погано. Вона прищеплює чесність, бо тут не можна при допомозі двохзначности заховати від ока свої хитання або своє неуцтво. Праця за вас все скаже. Вона розвиває звичку покладатися на себе. Вона завше надає жвавости рухам і уяві; а інтерес до неї приводить дитину до дісціплини.
Звичайно це зовсім не те, що дає людині праця ремесника при витворі якої-небудь частини цілого, якого ремесник навіть уявить не може. Школа не ремеснича установа і до професії не готує. Труд в ній є радість життя і головний чинник розвитку дитини.
В праці дитина прикладає всі свої сили, виявляє діяльність і в царині внутрішніх інтересів, які виникають в неї під впливом оточення і умов життя.
Праця в трудовому вихованню є тим внутрішнім стремлінням, яке виявляється зовнішнє в ній. Вироблена річ дитиною має в собі частину її. В ній вкладено не тільки сили тілесні, але її розум, її смак, її приймання.
Тому найменша річ, зроблена руками дитини, наповняє її радістю творця й винаходця. Коли дитина робить одіж, взуття меблю для своїх ляльок, то це не є її гра. Це праця, яка дає задоволення і духовному боку її істоти.
Вона в ній живе, росте, розвивається і набуває уміння й зручности. Вона бачить наочно, як поширюються її знання. Вона вже в дитинстві знаходить себе й прозначає собі діяльність в майбутньому. І тому потрібно не пригнічувати в ній стремління до праці словесною наукою, а, навпаки, працею і через працю вести її до широкого й глибокого вивчення світу речей, вести до справжніх знаннів.
Тільки жорстокість людини, сполучена з розумом, могла утворити ту безліч типів кари, які вживаються нею при вихованні дитини.
Як тільки не карають її, чого тільки не вигадано, аби примусити дитину робити так, як того хотять! Щось дике, ганебне є в знущанні дорослих над дитиною, і лише тому, що дорослі мають силу й владу керувати малою істотою.
В цьому разі звірі краще за людей. Там батьки змагаються допомогти своій дитині ласкою й плеканням виростити й розвинутися. І коли часом звертаються до кари, то це переводиться просто по-матерньому, без злости.
Між людьми справа стоїть далеко инакше. Ми уміємо стрілами слова отруювати душу, а коли слова не впливають, ми
- ↑ Детальніш „Педаг. Бібл.“ № 3, „Страх і кара“.
