уміємо дошкулити через тіло її духовну істоту. Ми не просто караємо дитину, ми вимучуємо її катуванням душі й тіла.
Караючи, звичайно виправдують себе тим добром, яке буде з тої дитини. Але ми не знаємо випадку в звичайному житті, де-б кара позбулася свого примусового характеру, свого надсильства.
Ми, батьки й вихователі, надто самопевні, надто віримо в те, що розуміємо як слід дитину. Міцно переконані ми, що все, що робимо, нехибне й непогрішиме. Але досить придивитися, досить спостерігти вчинки дітей під час кари і після кари, і нам стане ясно, що ми дитини не знаємо. Наприклад, чому після жорстокої батьківської кари дитина знову робить те, за що її покарано раз, в друге й в третє? Здавалося, біль і погрози могли-б вплинути на її вчинки, але цього немає. Значить, є щось в душі дитини сильніще за дей спосіб науки, непереможне навіть карою. Але що-ж саме? На це запитання правдивої відповіді ми не почуємо від гордовитих своїм всезнавством батьків. Бо вони не знають другої відповіді окрім одної: „Отто таке кляте!“
Цією відповіддю можна виправдати свою невдалість вихователя перед людьми, що повірять вам, але не перед дитиною. Для неї ви залишитесь катом, який для того й існує, щоб мучити й катувати її. Один 10 років хлопчик хвалився мені, що всі в родині молять бога, щоб його батька було забито в копальні. Бо батько б'є матір, катує дітей.
Кара впливає на дитину фізично й духовно. Діти, що зросли на грунті повсякчасної кари, надзвичайно перекручені й скалічені істоти. Вони стоять живим докором прихильників кари. Щось тяжке, гнітюче лягло на їх душу і перекрутило їх розум, їх свідомість; зробило їх вчинки неможливими і нетерпілими в суспільстві.
Страх кари — сила з двох боків гостра. Приборкуючи дитину, вона зворушує зненавість, образу й витворює злосливу неспокійну людину, яка живе на шкоді. І, навпаки, кара витворює в людині приголомшення, боягузість, якесь тремтіння перед всяким вчинком, який не відповідає певному порядку. Як ніби каїнове тавро лягло на всю її істоту.
Кара і з'єднаний з нею самою природою страх — це той жах нашого виховання, якого людскість віками не може позбавитись. Тяжка данина нашої несвідомости, нашого незнання дитини. Тяжка динина, бо платиться не нашими скаліченими попсованими, а безневинними й чистими як кришталь душами дітей!
І знову хочеться звернутися до батьків з закликом: „Бережіть своїх дітей! Не калічте їх своїм грубим поводженням!“ Ніжна душа датини — це тонка, крихка й дорога кришталева ваза. Упаде — розіб'ється, а розбившись вже на завше загубить свою цінність.
Страх і кара спричиняються до лиха, до тяжких злочинств. Страх вбиває в людині силу чистих поривань. Тому неможна на ньому будувати виховання. Під впливом його тіло дитини нервується, почуття викликають неправдиві уяви: думка іде неправдиво, розвиток розому прямує в бік найменшого опіру і витворюється безвільна, боязка, хистка, шкідлива для людськости істота.
