Ми живемо і ще довго будемо жить в часи, коли тільки здорові, сильні духом люди можуть витримати серед хвиль бурхливого існування. І звичайно не страхом і карою ми можемо виховати таких людей.
Ми для волі, для буйного життя готуємо нове покоління. І щоб воно змогло використати всі добра, що обіцяє майбутнє, для цього треба викохати їх способами, що набувають сили, якими обдаровано людину в повній мірі природою.
Страх і кару не можна віднести до гарних засобів. Страхом і карою виховуються раби та злодії, ними знищується добро і збуджується зло. Тому при вихованні слід уникати всього, що побільшує почуття страху, що пригнічує й радість і щастя.
Страх, як і всяке почуття, розвивається разом з розвитком органів почуття. Ідіоти майже не лякаються і, навпаки, дитина з розвиненою уявою сильніще відгукується на з'явища, що викликають страх.
Спостеріження над дітьми дають мені змогу довести, що діти до чотирьох років менш лякаються видимих речей, темряви, звуків, ніж діти старшенького віку, але далі почуття страху збільшується, і в 8—10 років досягає найбільшої відгукливости, а потім знов спадає. С дванадцяти років, коли дитина починає робити свої висновки і задержувати вирази почуття, наступає період самовиховання. Вона починає здобувати владу над виявленням страху.
Але, як ми вже зазначали, дитинство для людини є період підготовки до життя, і кволій, несильній істоті треба допомогти. Треба ще з раннього, віку привчати дитину до того, чого вона звичайно боїться. Треба привчати не лякатися тих речей, яких дитина боїться без причини і досвіду. Так, діти бояться жуків, жаб, ящірок то-що, хоть вони нешкідливі. Коли-ж дитина боїться речі через свій досвід, то тут треба бути дуже обережним, щоб не збільшити цього почуття.
В першому випадку досить ознайомити дітей з самою річчю або з'явищем, показати їм, що немає причин боятися їх. В другому випадку справа стоїть складніще. Коли дитину покусали бжоли, то примушувати її не боятися бжіл не можна і тільки довгим шляхом власних зусиль перемогається цей страх. Для цього потрібно виховати в дитині силу волі, утримувати себе від зайвих рухів, шуму і т. и. Але ми можемо здибати дитину, у якої страх в її природі і для якої навіть досвід нічого не допоможе. В такому випадкові краще залишити природі самій справитися з цим.
Розвиток розуму та свідомости багато допомогає у вихованні страху. Страх з'являється часто-густо від того, що ми не знаємо оточуючих нас речей. Не знаємо, що може нам шкодить, а що ні. Маненька дитина навіть метелика й червяка боїться. Але цей страх швидко у неї проходить, коли батько, мати або дорослі покажуть дітям, що вони цілком нешкідливі. Привчаючи
