поступово до речей, звуків і з'явищ, можна так виховати дитину, що вона й гарматних пострілів не лякатиметься.
Викорінити з натури почуття страху не можна, але уміти його стримувати — инша річ, це цілком приступне. Тільки для цього не можна користуватися грубими засобами. Природні вихователі — батько й мати, вони-ж і найліпші, коли самі не попсовані, не поколічені життям, коли вони не просто „батьки“ розумні й вдумливі вихователі. І дитина іде за їх прикладом.
Батьки мусять бути гарним прикладом. Не примусом і надсильством виховується людина. Вона в дитинстві бачить вчинки инших, бачить, як ставляться до ріжних речей і з'явищ, і переймає поводження таким, яким бачить. І от серед боязких людей не витворюються сміливі діти і навпаки. От чому є цілі нації могутні й сильні, яких не лякають з'явища природи й життя. Англієць під час найсильніщої хуртовини на морі, коли кругом жах смерть, спокійно до останнього моменту виконує свої обов'язки. А є нації, члени яких можуть вмерти від переляку, коли гавкне на них собака.
Допомогає інколи перебороти страх природня цікавість дитини. Вона звичайно відчуває страх перед новими речами, але її кортить дізнатися, що воно, і це перемогає почуття страху; сміливий досвід нищить страх. До цього треба спонукати дітей. За першими кроками йдуть нові, і дитина самовиховується. Діти завше змагаються перемогти в собі шкідливі почуття власним досвідом. Словами тут мало що допоможеш. Коли дитина боїться темряви, то слова не вплинуть на неї. Тут може найкраще діяти лише досвід. І до нього треба завше звертатися. Треба дитині на власному досліджуванні показати, що вона даремно боїться, що все залежить від незнання оточення.
В звичайному житті ми сваримося на дитячу боязливість примушуємо їх перемогати її, зовсім не вияснюючи дитині, що боятися нема чого. Навпаки, ми всякими розказами, оповитими таємничим і страшним, розвиваємо це почуття.
Треба не забувати одного, що ніжна, чуйна душа дитини буває хвора на страх. Її уява буває сильніща за її волю. І тоді безпричинний страх охоплює дитину остільки сильно, що навіть з досвідом треба бути обережним. Тут місце лїкаря. З висловленого видко, оскільки складна дитяча істота і оскільки важко неозброєній вихованням людині виховувати молоду душу.
Зовнішні виявлення страху мають в собі глибокі внутрішні коріння. Гадають, що переживання страху перед сильними з'явищами природи первістної людини передавалось з покоління в покоління і досягло наших часів. Двохтижневе курча, почувши крик хижака, виявляє ознаки жаху. Малпи кидаються в ростіч при певних звуках їх віковічного ворога. Грім, блискавка викликають страх не тільки у дорослих, але і у дітей. Дитина часто лякається зовсім нешкодливих тварин. Слон, побачивши мишу, весь дріжить від страху перед нею.
