Брехливість — це світове зло, страшна примара людьского життя.
Природа людини шукає правди, шукає істини. І в своїх пориваннях до правди, добра і любови людина бореться з неправдою, насильством, жорстокістю, злобою й брехнею.
Відчуваючи її тяжкий і шкідливий вплив на собі, людськість прилюдно ганьбила і плямувала її у всі часи. Вона вважала брехливість за початок безлічи поганих вчинків, що псують людські відносини. „Брехнею світ пройдеш, а назад не вернешся“, — каже народнє прислів'я; остільки людині огидні ті, що брешуть.
А проте правдивість між людьми надто рідко була. Так будувався світ, що все павутинням брехні було засновано. І „правда ясніша від сонця, та її з свічкою шукають“, — зазначає нарід, розуміючи це.
Ми казали про те, оскільки чуйно відгукується дитина на зовнішні з'явища, як вона втілює в себе оточуюче життя. І хоч дитина прагне правди і не має природнього потягу до брехливости, проте по за своєю волею робиться брехливою.
Коли я запитував багатьох дітей, чи подобається їм брехати, всі відповідали, що ні, не подобається. І це говорили діти, які брешуть при потребі й без потреби, бо до того призводить їх життя й умови.
Малосила на волю дитина, вона пускається берега під впливом брехливого оточення і далі звикає. Брехливість не палить її душу і не ошпарює серце. Вона робить це також просто, як палить цигарку, п'є горілку, погано лається, — бо так роблять всі.
Брехливість освячується нами в житті ріжними звичками. Так, нічого поганого ми не вбачаємо в тому, що першого квітня обманюємо дітей і цим підбиваємо й їх на брехню. Не вбачаємо, бо так і нас виховано. З цим і ми пішли в життя і забруднили його брехнею.
Дорослі, не здолаючи зберегти чистоту правди в душі дитини, вносять в виховання її вигаданість і умовність. Вони криються перед иншими і не помічають того, що вони фальшиві в очах дітей. Виявляючи себе добрими, коли злі, ласкавими, коли сердиті, м'ягкими, коли жорстокі, — вони не криються з цим перед дитиною. А остання все бачить, все чує і все занотовує. Щоб потім робити при нагоді все тако-ж, як вона занотувала.
Брехлявість в дитинстві обертається в могутнє всилення. Вона перестає робити те, чого прагне її природа, і перестає робити так, як їй кажуть її правдиві приймання. Вона стає також фальшивою й брехливою.
Потяги до брехливости набірают такої сили, що брехня стає звичкою. Треба тут зазначити, що дитина під впливом своєї уяви може вигадувати і говорити про те, чого не має. Але в цьому лежить не схильність до брехливости, а те, що вона вірить в те, що уявляє, як в дійсність.
В своїх змаганнях пізнати й зрозуміти світ, вона в сучасному житті батьків і оточенні неминуче доходить до брехні. Брех-
