найбільшої обережности в своїх словах і вчинках, повсякчасного погодження їх між собою.
Як часто на наших очах змінюється натура дитини. Змінюється проти наших бажань. Одна матір мені скаржилася на своїх дітей, що ростуть вони якраз не тими, яких вона виховує. Але ця матір зовсім не стежить за собою. Вона лише виховує їх словами та наказами. Сама-ж робить все инакше. Ріжниця цієї матері від тисяч инших та, що вона додає: „Ви не дивіться на мене, я покалічена, попсована людина, а ви не повинні бути такими“. Це добре, що вона не ховається, не криється з собою, але це зовсім не означає, що вона знищує вплив на дітей її вчинків, її прикладу.
Дитяча уява допомога дорослим прищеплювати брехню. Сила уяви у дитини така, що вона не відріжняє уявленого від дійсного. Захоплені уявою діти, як ві сні, бачуть і чують, чого не бачимо й не чуємо ми.
Уява й робить те, що ми не розуміємо часом дитини і не віримо тому, в чому вона запевняє нас. „Я червоноармієць“, — запевняє тата чотирьох років хлопчик. І він певен, що в данний мент він справді червоноармієць „Мене покачав великий-великий собака“, — скаржиться дівчинка п'яти років матері. „Де?“ — „А там“, — кидає дівчинка і вже бавиться своїми ляльками. „Коли?“ — запитує мати. — „Оце зараз“, — відповідає, не відриваючись від своїх вабавок, дитина. — „Що ти брешеш, ти-ж сиділа в хаті“. Те все дитина пережила в уяві і зовсім не брехала. А коли вона ще не може відріжнити уяву від дійсности, то це зовсім не значить, що вона свідомо й навмисне бреше.
Викликає брехливість у дитини ще наше грубе, жорстоке поводження. Ми, батьки й вихователі, дуже пильно стежимо за своїми правами, установляючи порядок і закони дитячого життя. Ми дуже певні в собі і боїмося випустити віжки з рук, втратити або зменшити свої права.
Ще немовлятком ми примушуємо її коритись нашим вимогам тому, що визнаємо це для неї за потрібне. А потім і далі робимо це, забуваючи, що з розвитком її з'являється у неї й бажання робити все самій незалежно від вказівок і вимог дорослих.
Вживаючи насильство й примус в вихованні, ми в дітях збуджуємо і виховуємо ту-ж жорстокість і брехливість. Дитина перш за все — істота розумна. І тоді, як побитий собака почне лизати вам руку, дитина заховає в собі-ж недобре почуття і свій час виявить його. А до того вона буде брехати, буде ховатися від вас з цим почуттям.
Наше безладдя в родині та житт'ова неправда нахиляють дитину проти її волі до зла і знищують її власні правдиві переконання. Ми беремо на глум її любов до правди й добра, ми розбиваємо її віру в істину, ми вкрай нищимо реальну правдивість.
Насильство і влада дорослих над дітьми допомогають останнім розуміти свою беззахистність і безпорадність. Розуміючи всю фізичну слабість, вони шукають захисту у своїй вигадливості. Хитріщими й брехливішими з'являються діти в тих родинах, де більше суворости й примусу. А раз потрапивши на цей склизький шлях вигадливости й брехні, дитина йде до морального роскладу.
