Перейти до вмісту

Сторінка:Чепіга Я. Розмови про виховання дитини (1924).pdf/36

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Поводження батьків і вихователів здебільшого не сприяє зросту правдивости в дітях. В своїх відповідях діти свідчать, що дуже часто до брехні призводила їх небезпека і страх кари. При чому страх прибиває почуття сорому; збрехати видається їм легше, ніж викликати погрози батьків або вихователів.

Таке виховання глибоко отруює організм дитини. І дитина, звичайно, здатна захопитися правдою і керуватися почуттям правдивости, але поруч вживає і брехню. Вона вже не бачить всього зла від брехні, як не бачуть його багато батьків.

Дитина стає тим, що є йї батьки, її вихователі. А виросте дитина, то брехня принесе багатий врожай пороків та роспусти.

XIX.
Боротьба с брехливістю.

Огида до брехні, яку ми відчуваємо, коли здибуємо її в людях, і та шкода від неї примушує нас боротися з нею шляхом виховання в дітях любови до правди.

Між дітьми, не дивлячись на брехливе оточення, ми здибуємо суцільних непопсованих осіб, що зберегли в собі красу добра і правди. В таких дітях ми повинні прикладом і працюваннями зберегти цю любов до правди.

Зовсім инше уявляють з себе діти, отруєні брехнею. Це вже хворість, яка з'являється разом з такими пороками, як лінощі, потайне куріння, піяцтво, онанізм, безсоромність і т. и.

Ці діти обов'язково разом з брехнею мають ще й якісь инші пороки, з якими їм требе критися.

До брехні, як ми казали, нахиляють сторонні впливи. Залякані діти часто-густо брешуть ніби без причини. Але такі діти мають особливий розум, на якому відбилися всякі утиски, погрози й кари. У них завжди перед очима якась небезпека; вони всюди вбачають її: в підвищеному голосі батьків, в їх суворому погляді, в звичайних вимогах, питаннях і т. ин.

Діти, що почувають певний смак в брехні, потрапивши до товаришів, вносять отруту з собою і призводять їх до того. І коли завчасно не встигнуть батьки або вихователі стати на перешкоді їх впливові, то брехня, шахрайство й инші погані звички страшенно ширяться між дітьми.

Одкидаючи примус у вихованні, ми звертаємся до природних навчителів: досвіду й прикладу. Даючи дитині волю розвитку поставимо поруч з тим приклад і досвід. Нехай дитина вчиться й виховується на своїх помилках. Давайте їй більше випадків, де-б вона могла зрозуміти, що правда краще від брехні, що правда має грунт в самій природі і корисна нам, а брехня безпідставна і шкодлива.

Впливати на дитину треба дуже обережно, стоючи ніби осторонь, щоб не здавалося їй, що наше встрявання загрожує їй небезпекою.

Треба утворити такий осередок, скласти такі умови, при яких дитині не потрібно було-б критися з своїми почуттями.