Під впливом невдалого виховання витворюються типи слабкої волі. Ростуть вони і розвиваються, підпадаючи впливу ріжних осіб і чужих думок. Кволі, не міцні в руках і діях, вони пливуть за течією і нездатні виявити себе в чомусь сильному, міцному могутньому. З дитинства у таких людей притиснена й пригнічена воля.
Воля, як і наші почуття, підпадає вихованню. Тверда воля з'являється як здобуток власного досвіду, як результат цілої низки зусіль і перемог. Розвиток і формування волі підлягає тому-ж закону розвитку людського организма, по якому іде весь розвиток її. Тому ми вважаємо потрібним розглянути ті способи і ті шляхи, якими їде виховання волі.
Первістними елементами волі треба вважати самовільні рухи. Органи руху мають здібність незалежно від чуттьових роздратувань рухатися. У народженої дитини з перших хвилин життя з'являються рухи під впливом внутрішнього стану. Молоді тварини, як і діти, надзвичайно рухливі лише завдяки тої внутрішньої енергії, яка накопичується в них і потім виявляється в рухах і діяльности. Вона вишукує виходу і вихід цей виявляє органами руху. Діти без видимої причини гойдають ногами, розмахують руками, крутять головою, тулубом або плигають, бігають, галасують. Тількі хворі або слабі на фізичну силу залишаються нерухомі.
Шляхом самовиховання, розвиваючись, дитина змагається ввести в рухи вольовий контроль, аби здобути владу й керування кожним з них. Спочатку дитині надто тяжко робити окремі рухи. Коли вона хоче взяти яку-небудь дуже маненьку річ, вона схоплює її всією рукою. Вона ще не навчилась відріжняти управління своїми пальцями від всієї руки. Для цього ій потрібно довший час самовиховання.
В своїх рухах дитина не вільна. Рухи це її школа, і вона підпадає іх владі. Даремно батьки змагаються затримати її від рухів. Спинити їх не можна навіть карами. Посадіть дитину на стульчик і накажіть ій не рухатися. Першу хвилину вона сидітиме спокійно, але через 3—4 хвилини вже її руки, ноги, голова починають рухатися. Вона забула ваше суворе обличчя, ваші суворі накази, вона вже у влади своєї внутрішньої енергії, яка вимагає руху. Через п'ять хвилин дитина знову вся в діяльности.
І чим жвавіш дитина, тим неспокійніш вона і тим менш вона здатна виконувати ваші накази. Я знаю розумного батька, який покараній матірью донці казав: „Ти постій п'ять хвилин біля годинника і біжи гратися, а мамуні скажи, що я тебе відпустив“. Він знав, що все одно через п'ять хвилин його жвава дитина самовільно порушить наказ матері. І щоб не псувати нерозумним вихованням дитину, він робив те, що диктувала природа дитини.
- ↑ Детальніш про це в праці „Трудова практична педагогіка“. Видання „Книгоспілки“.
