знає. А треба гадати, що вони починаються значно раніш. А коли такі виблиски волі є раніш, то це означає, що виховання дитини в цьому напрямку мусить бути значно раніш зазначеного терміну. Вольові зусілля переводяться поступово, без перескоків, коли дитина зробила свідоме зусілля, скажемо, обхоплюючи руками груди матері, коли її годують, то далеко раніш в центрі свідомости відкладалися уявлення, які не переходили в рухи від того, що дитина не могла скерувати в певному напрямку своїх рухів. Цим ми хочемо попередити, що виховання не повинно тоді починатися, коли маємо факти, але предбачати ці факти, виховувати дитину в цьому напрямку і допомогати їй пройти довгий хоч і природній шлях самовиховання. Ми хочемо цим попередити, що самовільним працюванням волі повинно сприяти, а не пригнічувати вихованням; для цього треба знати шлях розвитку волі.
Ми вже казали, що дитина в перші періоди життя підпадає майже виключно самовихованню. Тут потрібна найбільша свобода. Всякі сповивачі, прив'язування дитини, обмеження поля рухів і діяльности тільки затримують пізнавання світу, обмежують чутт'ові приймання роздратовують тіло. Людина в дитинстві робить безліч рухів по вільному вибору і нетерпеливо відноситься до всього, що затримує або заважає виконанню цих рухів. Всяка затримка бажаного руху подібна стражданню від болі. Сповита дитина спочатку крекче, крутиться, напружує м'язи рук, хоче випростати їх; коли це їй не вдається, починає кричати навіть заливатися гіркими і зразу замовкує, коли випростає їх. Коли ми будемо постійно затримувати її бажання рухатися, то у дитини тільки зростатиме роздратованність і нервовість характеру і затримуватиметься розвиток її.
Воля дитини складається з безлічи звичних рухів або звичок взагалі. Чи дитина бавиться, лежучи в колисці, чи повзає, чи бігає, ловить метеликів, кричить, цвенькає, — все це скеровано до того, аби здобути більше звичок, скласти більше тих рухів, які потрібні для життя.
Дитина природньо не задовольняється досягненими здобутками, вона шукає ще ліпшого, зручнішого, і тут місце вихователя.
В своій недосвідченности дитина, що не має при собі гарного й розумного вихователя, примушена пройти тяжкий і довгий шлях ріжних зайвих працювань перш, ніж натрапить на найлегший й найкоротший. Багато в такому випадку вона може зробити шкідливих помилок і скерувати свою волю на зле й погане.
Аби упередити такі помилки, аби дати правдивий напрямок цьому самовихованню, вихователь повинен стати зразком і в своїх вчинках бути метою дитячих зусіль, який не одбивно стоїть перед нею і тягне до себе.
В охайних родинах дитина здобуває звички до охайности і навпаки. Посеред працюючого оточення дитина дуже рано здобуває зручности і спритністи в потрібних рухах і діяльности. Все залежить від розуміння батьків свого значіння для дитини. Знову повторю: лінивою, грубою, неохайною, непрацьовитою дитина не родиться, а робиться умовами.
