В русі, в діяльности дитини головну ролю відограють почуття. Вони ставлять перед нею ту ясну й зрозумілу мету котрої прагне і поривається в своій волі дитина. Відсіля зрідненість волі й почуття. Останні з'являються тим двигуном, який скеровує і примушує її іти до цієї мети.
Жорстокість і любов згрунтовані на почуттьових переживаннях. Вихователь, який хоче привчити дитину вибірати свідомо ті або инші рішення й постанови, мусить знати з цього боку дитину; мусить знати, які почуття на неї сильніще впливають.
Нерішучість дітей в їх вольових зусиллях виникає лише від їх почуттьового складу. У дитини єдиним джерелом волі є почуття. Але перш ніж зробити те або инше зусилля, вона переживає момент вагань. В неї відбувається боротьба бажань, моменти вибору між кількома почуттями якогось одного.
В такій боротьбі виростає і витворюється більш менш рівне й напружене прагнення, що й є чарупка волі, яка потім може обернутися в сильну могутню волю.
Звичайно не всі діти досягають однаковими шляхами тої рівности і точности своїх бажань. Є діти надто повільні, ліниві в своїх виявленнях і, навпаки, є жваві, вразливі, готові завше сильно відгукуватися на всякі вражіння.
У перших майже не має боротьби бажань; вони байдужі до впливів, їх стремління ніби скуті нечуйністю їх організму. Другі в силу своєї жвавости, швидкости приймань хитаються у виборі, їх природа надто мінлива і від того воля їх не міцна й не стала.
Зробити такі характери здібними — одних до жвавости, чуйности й відгукливости, а других стриманими й уважними — річ надто тяжка і складна.
Багато педагогів радить вживати при вихованні перших збудження їх почуттів страхом перед позбавленням приємного кари, різку ганьбу і т. ин. Це найпростіші способи, а головне росповсюджені й звичні. Але, як ми вже зазначили, страх і кара здатні викликати переживання й досить сильні, але як-раз не ті, що нам бажано.
Дитина буде відгукуватись на кари й погрози, але в неї родяться почуття злости, помсти, ненависти, які біля себе викличуть низку инших поганих і можуть привести до витвору дитини, позбавленої високоморальних почуттів, знищення розуміння добра і любови.
Єдиним способом для розвитку чуйности душі такої дитини є зворушення почуття шляхом розвитку органів почуття, а з ними бажання діяти. Чим ширше і всебічніш будуть розвинуті наші органи почуття, тим чуйніш буде людина і тим воля її матиме більш працювань для свого розвитку й зміцнення.
Що торкається виховання дітей жвавих, відгукливих, то аби виховати їх роскидану волю, треба вважати найдоцільнішим затримування уваги на певних почуттьових переживаннях, на певних точних діях.
