тини літеру за літерою різцем часу. І не може дитина уникнути цього, бо природа її в обіймах всього життя. І в природі дитячого організму, як на камні, занотовуються всі переживання людського роду.
І доки на землі істнуватиме людськість, доти в цій книзі руха оточуючі життьові умови писатимуть нові й нові сторінки. І книга ця без кінця. Зміст її — все наше життя. І ми мусимо цінити її, як надзвичайно коштовний, дорогий діаманд; ми мусимо любити її як своє життя. А через це — любити й цінити дитину.
Уявим собі, що ми заволоділи всіма стіхіями, що ширяємо в небо і в глибини землі, що ми живемо безмежною волею наших бажань, що ми владарі всіх земних багацтв, але у нас не має дітей, не має буйної, веселої, безжурної молоді. Чи буде тоді щастя на землі, чи буде той рай, де старість знайде втішний; радісний кінець? Не може бути цього, коли немає дитини. Нікому тоді не потрібні ні напруження мозку, ні муки творчости й зусілля волі, ні кров боротьби й нечислені офіри життям. Не для придоб й шлунку ми живемо. Через блакітні довірливи очі дитини, через її дзвінкий сміх і радість дивиться на нас майбутнє, вабить до себе і оживляє нашу діяльність. Живе дитина — і живемо ми. Для неї всі наші жертви, наші муки, наше життя. Але які жертви, які муки, яке життя? Може муки п'яниці, що рве на шматки свою п'яну душу; може скупого, що виснажує своє тіло і душу на купі золота; може злодія, що губить життя своє під час злодійства? Звичайно не ці муки, не ці жертви, не це життя.
Для людини є людські офіри, ті високі, чисті, що виплекані в нас тяжкою працею й самовихованням віками. Це мати, що здібна віддати життя, аби захистити дитину; це батько, що силою своїм сумлінням та спритним людським розумом освітлює житт'овий шлях дитини; це вихователь, що глибокою любовью й турботами оточує молодий організм; це суспільство, що здатне найкоштовніщі цінности, здобуті в боротьбі за волю, рівність, братерство, передати молодому поколінню. От які муки, страждання, жертви потрібні майбутній людині! Для цього вже варто жити, боротись, творити, виховувати!
О, як мені хочеться, щоб кожний з нас, батько чи не батько він, щоб кожний дорослий зрозумів, збагнув, відчув це, — відчув всією своєю істотою ті величезні обов'язки перед молоддю, що покладено на нього минулим, сучасним і майбутнім! І зникнуть тоді тернисті шляхи дитинства, на колючках яких повисли шматки розшарпаної дитячої душі. Зникнуть тоді роспач, відчай, моря сліз і скарг. І розіллється широким потоком в серцях людей радість життя. І тяжкий труд, і муки творчости, і кров боротьби стануть щастям, стануть світлою радістю! І людина не вмре — вона житеме в дітях!
А хто з нас не хоче бути бессмертним!?
