буваємо гидкі сами собі од неправдиво жорстокого обвинувачення дітей!
Учителя педаґоґичною працею поставлено в особливо високоморальні умови. Його особа надто висока для дитини. І вибух в нім злого почуття прикро впливає на дитину і прищеплює погані звички на все життя. Нестриманий учитель може покласти на дітей тавро нездержливости і зла. Добрість же вчителя впливає надзвичайно доброчинно на складання моральних поглядів і переконань дитини. Прищеплюючи дитині добрість, ми кладемо ґрунт до инших чеснот.
Добрість — се річ конечна для вчителя; вона — підмога в його тяжкій праці. Для уважливого до дитячих душевних вад учителя маленька людина — школяр — перестає бути невдячним матеріялом. Душа дитини під впливом добрости вчителя розкривається, і освітлюються в ній потайні куточки її переживань, її внутрішнього життя. Скрите і нерозгадане суворим і недобрим учителем, стає ясним і одвертим для людини, яка виховала в собі добрість.
Добрість творить чудо: німі балакають, сумні стають веселими, мовчазні — балакучими, мляві — жвавими. Вливається життя в шкільну мертву офіціяльність. Добрість вкладає в школу душу, оживляє її.
Тому виховання добрости в особі вчителя потрібне, щоб вливати в працю життя і сповняти щастям дитячі роки шкільного вчиття. Добрість — се одна з тих чеснот, які сповняють особу вчителя душевним спокоєм і солодощами перемоги над злом і еґоїзмом.
