Я знаю педаґоґів, які спокійно й по-людському поводяться з дітьми, поки не чутно про приїзд начальства. Але проходить чутка, що повинно заїхати начальство до школи, і раптом учителі одміняються. Раптом падає педаґоґ з своїх високостей і доходить в своїм поводженні до неморальности. Нервуються, лають, докоряють, зляться, карають, не розбіраючи ні правого, ні винуватого, і навіть навчають обманювати. О, коли-б вони знали, як оцінюють їх тоді діти! Коли-б вони знали, яке злочинство чинять вони їхньою мораллю! Які переконання прищепляють дітям! Та куди! Засліплені страхом, вони згубили здібність критикувати свої вчинки. Воля їх ослаблена і вся псіхика життя скупчилась на „навісній ідеї“. Те саме спостерігаємо в повсякчасній праці. Зайдіть до клясу молодого й навіть талановитого вчителя, і коли ви ще до того особа „власть імуща“, то знайте, що талановитий педаґоґ згубить звичайний спокій, терпеливість і навіть льоґичну послідовність у своїй праці. Звісно, що не до кожного се можна прикласти, але відомо, що такі страждання, як страх, душевний гніт, хмурі думки, сум, найбільш впливають на наші дії, найбільш виснажають волю і призводять до вчинків, не згідних з нашими моральними переконаннями.
Дражливість нашого орґанізму розвивається тим скоріше, чим менше спиняємо її в собі. Школа-ж дуже багато дає приводів до роздратування. Нас нервує й те, що учень човгає ногами, що скриплять пера, що учень розлігся на парті, що не сидить прямо, що завів балачку, хоч і стиха, не дивиться на нас, або тримає руки під партою і т. ин., і нарешті нервує навіть нерозуміння учнів, їх неуважливість і т. и.
