Але пошукайте причину всього сього і побачите, що винен тут учитель. Терпеливі і вибачливі в звичайнім житті, ми в школі не можемо спокійно бачити ламання дитиною заведеного порядку. Нас нервує, що дитина не обертається в машину і повсякчасно порушає заведений лад.
Педаґоґ — се людина, що має багато приводів до самопевности та нахил вимагати од дитини, щоб обовязково наслідувала вона його приклади. У самопривабі страчуючи терпеливість до дитячих вчинків, ми часто силуємо волю дитини, нервуємось і дратуємось, коли щось суперечить нашим домаганням.
І буває, що хто припустив в шкільній праці нетерпеливість, нервовість, бо не виховав в собі звички володіти собою, той і при свідомости своїй не може ухилитись від неморального вчинку. Тоді потрібні бувають надлюдські з'усилля і надзвичайне змагання там, де потрібні були-б у свій час простісеньки бажання.
Ми порадимо педаґоґові кожного дня, після праці в школі, проаналізовувати всі свої вчинки в спокійній обстанові, розглянувши всебічно свої найдрібніші переживання.
В таких повторних переживаннях пригаданого із своєї праці оновляється душа, мягчає серце й виховується воля, і вчитель набірає нової сили для боротьби з самим собою за щастя дитини.
Чим частіше ми звертаємось до нашої совісти, тим вище ступаємо морально.
В сучасній учительській працї неможна повільно працювати, неможна принатурюватись до вимог дити-
