народу, дітей якого вони мають вчити. В сім полягає обовязок педаґоґа.
Ідучи далі в своїх міркуваннях, ми бачимо, що вчитель підлягає вимогам, які примушують його братись до національного виховання своєї особи, до глибокого розуміння всіх національних прикмет дитини, котру він вчить.
На безмежнім просторі України російської, одбившись від гуртів самоосвіти й самовиховання, завжди самотній в своїй праці, вчитель сам собі і порадник і помішник. Через те йому дуже важко працювати над собою; але ніякі перешкоди не оправдають нашої байдужности до самовиховання й освіти. На плечі вчителя покладено долю всього українського народу. І вчитель повинен зробитись щирим сином його, з'єднати себе з його минулим, в сучаснім стати свідомим і активним членом однієї сем'ї з ним, і працювати для майбутнього так щоб діти народу були рідні йому по духу, переконанням і ідеалам.
Знання літератури та мови дасть нам розуміння духа народу, а спостереження та міркування зміцнять в нас думки і переконання і нададуть нашому псіхичному складові особливий відтінок: нація перестане бути нам чужою. Все се одіб'ється і на нашім відношенні до дітей. І досить нашого з'усилля, щоб упав мур, який відгорожує учителя від учня, чужих одно одному по національности.
Виховані в нас чесноти покажуть нам і шлях до національного самовиховання; бо неможна любити дитину і не знати її життя, неможна свідомо творити добро, не розуміючи, що добро для дитини; не знаючи-ж дитини й її
