Працюючи на полі людської просвіти, учитель прищеплює молодому поколінню свої знання, свої моральні переконання, свої чесноти. Тому на нього спадає велика відповідальність перед людськостю та тим народом, серед якого він працює. Розуміючи всю вагу і значіння такої відповідальности, вчитель повинен завжди себе провіряти і з великою обережністю проводити ідеї в життя; він повинен віддавати свої знання, свої чисті поривання, свій талант на добро і користь дитини. Перевіряючи свою працю, учитель кришталізується морально. Працюючи невтомно для инщих, свідомий своєї відповідальности перед дітьми народу, перед їх світоглядом, учитель не ставить собі в заслугу чесної й щирої праці. В сім природний імпульс до вищого життя.
Педаґоґові більш, нїж кому иншому, потрібно удосконалювати свій внутрішній зміст, дбати про розвиток чеснот, бо самі знання без морального життя не зроблять його авторитетною культурною силою в громадянстві. Йому неможна і не годиться застигнути в однім раз на завжди витворенім зразку. Вчитель повинен поступово розвиватися. Але для справжнього вчителя не досить здобути зручність у методичних способах, бути гарним методистом: йому потрібно досягти певної духової висоти моральних переконань. Яка ціна його педаґоґичним знанням, коли він п'яниця, шахрай, взагалі нечесна, груба людина? Уміння навчати не в конечним ідеалом учителя. Мало передати самі сухі, мертві знання, — треба прищепити дитині що є найліпшого в людині, вложити в неї свою високу душу.
