Перейти до вмісту

Сторінка:Червоний шлях, 1923-01.pdf/101

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

його після жовтневої пролетарської революції. Треба зараз же прямо сказати: український націоналістичний рух до жовтневої революції мав також і значіння революційного явища. Оскільки владу в державі після скинення кріпацького царату захопила велика буржуазія на чолі з ліберальною партією кадетів, за піддержкою соціял-патріотичних партій — меньшовиків та есерів, оскільки міжнародня політика Росії залишалась у повному розмірі імперіалістичною, й шла в фарватері великих імперіалістичних держав Антанти, оскільки внутрішня політіка сеї, з початку буржуазної, а після 20 квітня 17 року коаліційної, влади вперто йшла проти дальшого розвинення руху працюючих мас, оскільки, таким чином, вся, загалом беручи, політика влади до жовтня була продовженням великодержавної імперіалістичної — чисто російскої політики влади царської, — остільки боротьба Української Центральної Ради, або, ліпше кажучи, селянських мас, шо йшли за нею, проти того буржуазного уряду була явищем прогрессивним і мала позітивне значіння для революційної боротьби лролетаріяту, була йому потрібна і ним почасти піддержувалась.

Безумовно, треба зазначити, що ця революційність націо налістичного руху була дуже умовною, переповненою внутрішніми суперечностями, носила в собі елементи згодом виявленого зрадництва Центральної Ради інтересам робітництва і селянства. Але «довліє дневі злоба його». Більшовики від самого початку передбачали можливий і неминучий характер Центральної Ради в процесі її діялектичного розвитку — і взагалі характер націоналістичного руху, як і завжди, вони знали можливий зрадницький характер тимчасового свого спільника — дрібної буржуазії. Вже від самого початку більшовики мали на увазі дальші неминучі події і одночасно, з підтриманням Центральної Ради в її суперечках з тимчасовим урядом Керенського, вели проти неї ідейну боротьбу, а саме, виявляли перед робочими і селянами дійсність, ставили перед робітництвом його власні завдання, виставляючи прапор інтернаціоналізму.

Але на черзі стояла перш за все боротьба проти тимчасового уряду і гегемонії російських соціял-патріотів у радах, проти буржуазного змісту революції — тому підтримання селянського руху, що неминуче мав на Україні тоді націоналістичний характер було для більшовиків також неминучою конечностю. Візьмім постанови першого Всеукраїнського селянського з'їзду, що відбувся у Київі з 28 травня по 2 червня 17 року. Який характер мають ті постанови? Три головних питання стояло тоді перед усіма працюючими, без розрішення яких нищилися всі здобутки революції. Вся сума обставин, що викликала революцію, вимагала їхнього розрішення. Це були питання влади, миру і землі. Всеукраїнський селянський з'їзд у своїй постанові виступив з визнанням загального миру без анексій і контрибуцій і т. ин., але без переходу на дійсний шлях ліквидації, припенення війни, а з добавкою про заключения миру «по згоді з союзни-