Сторінка:Червоний шлях, 1923-01.pdf/11

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана


Оком гострим, що блиснуло, кинув,
Ухопився пистоля і в небо стрільнув,
А вона закрутилася п'яно,—
Бо то символ любови,
Бо признання палке
Лише вибух сказати їй може
І зрівнятися в силі міцного вогню.
А на завтра вона в його саклю ввійде
Молодою жоною покірно

— „Он іде наш співець,
Наш Іскандер, гарячийнаслово!
Ще здалека кричали й махали йому:
„Хай візьме нас у казці в пахучу діброву,
Де ростуть рододендрони, лаври і тис,
Де здалека сія Мінгі-тау корона
Хай роскаже про бій, про аули Даpго,
Що їх прокляті руси ростерли,
Мов черкнув своїм черевом дикий обвал
Черствим камінням і грузом.
Про Шаміля й коня,
Про Шібле—бога сили і грому,
Про майбутнєє роду людському“.

Він багато,багато росказував їм,
Зачароване стежило коло,
Об'єднались чуттям і старі й молоді
І напруженим слухом ловили.
А із саклів принесли вина й шашлику
Дорогого всім гостя прийняти.
Та Іскандер, сьорбнувши, ізнову почав...
Казав, росказував, схиляв до долу чоло,
Коли тяжкі забуті привиди
Стопою кволо
Підходили аж на поріг розсудку.
А иноді пронизували пам'яти імлу
Блискучими списами гостро і яскраво
Пекучі спогади минулої борні.
Так иноді пронизує стели
Безумець молодий із криком:
„До бою!
Слава! Слава!“

— „Було колись, пройшло десятків сім
Далеких ріжнобарвних років.
Як табуни пройшли,
Мінялися кольорами в горах,
Коли заходить сонце за тумани.
І зараз єсть іще між вами
Старці з сідою головою,
Що верховини снігом...
Тепер не ми господарі
В країні гір і вільних горців!
Тепер панує той—в лампасах
З шаблюкою в шинелі й ґудзиках бляшаних.
А наші бурки та кінжали
Ховаються у хащах, за каміннями,
А як підкине хто сухої помсти
У табори ворожі і заснулі,
То довго гоняться за тими офіцери.
З пістолями й штиками,
А вільнії абреки
В ті дні зовсім зникають.

Тоді почався гіркий час,
Коли упертих абадзехів
Іскинули із гір у низ
Аж на столочену рівнину.
В степах розвіяли, роскидали по тирсі
Аулів з дев'яносто,

 


2