Вкраїні. Київській партійний комітет складався з партійних товаришів: Юрія та Леоніда Пятакових, Євгенії Бош, Горвіца, Крецберга, Едельштейна та иниіих, а в південно-західному комітетові, що провадив працю у Київськиій области, крім Євгенії Бош були Гуревич, Тарногородський та инши. Фактичним керовником, проводирем Київського комітету і всіх парторганізацій Київщини були Юрій Пятаков та Євгенія Бош, які мають великі заслуги перед партією в тому, шо підкреслювали боротьбу проти УЦР у Всеукраїнському маштабові і завдання Всеукраїнського об'єднання партії та радянських сил проти неї.
Але треба зазначити, що саме ці товариші за часи війни перед революцією були в суперечці з т. Лєніним по важнішому питанню, яке мало величезне значіння на Україні, по питанню національному. Це росходження поглядів у певній мірі залишилося і після революції. Т. Ленін тримався погляду, що потім прийняла вся партія — спочатку на загальній квітневій партконференції в Петербурзі в 17 році, а потім і на партз'їздах, який сформулований був у програмовому постуляті про визнання права націй на самовизначення навіть до державною відокремлення і ставив завданням партії — підтримувати боротьбу за національне визволення, оскільки воно грає революційну ролю, ставлючи поруч з тим робітникам кожної нації завдання — яко мога більшого об'єднання пролетарських сил у загальному масштабові.
Точка зору т.т. Пятакова, Бош та Бухарина, як всім відомо, була протилежною. Вони вважали, шо національний рух вже відограв свою революційну ролю і в умовах імперіялістичного розвитку може мати лише контр-революційний характер. Тому ці т.т., признаючи програмове завдання боротьби проти національного гніту, гостро виловлювались проти введення постулату про національне самовизначення, який на їх думку, роспорошував сили пролетаріяту. Не будемо тут наводити критику цих поглядів, — вони обговорювалися на партз'їздах.
Цю дискусію по національному питанню на квітневій кон ференції 17 року ставили далі на 6 му партз'їзді 7/VIII 17 року — і у всіх постановах партія приймала погляд тов. Леніна. Зрозуміло, шо Київські то-ариші, хоча б вони росходилися в своїх поглядах з принятою резолюцією партії, в дійсности повинні були проводити — і проводили партійну постанову. Але все таки, — і це також зрозуміло, — спеціальний особистий погляд т.т. на національне питання подекуди виявлявся, а через це, оскільки більшовики ніколи своїх діскусій не ховають, серед найбільш навіть близьких до них кол УЦР та її періферії малося недовірря до більшовицької партії, а саме по національному питанню, хоч це недовірря в дійсности не мало ніякої підстави, бо, як вже вище було зазначено і показано, — саме більшовицька партія була найбільшим захисником прав національної культури, української національности взагалі, проти Тимчасового буржуазного і соціял-патріотичного Уряду.
