стерігачеві сдаватиметься, що в тім напрямі, куди стіна рухається шкрябнуто раніше. Через те й довжина, що її відкладено в такий спосіб, буде меньше, аніж правдива довжина стержня, і що більше швидкість відносного руху стіни та стержня, тим більше буде скорочення довжини. Легко зрозуміти, що такого скорочення довжини не буде, коли відкладатимуть її поперек руху, а, значить, в системі, яка рухається, довжини в напрямі руху будуть скорочені, а поперек руху — вони збережуть свою величінь.
Таким чином ми приходимо до того переконання, що й довжини в природі не мають абсолютного значіння й вони залежать від руху тіл. Треба пам'ятати, що справа полягає не в помилкових припущеннях спостерігачів, — помилкових через хиби їх методів, — а в тому, що всі явища в кожній системі проходять так, що для них має силу лише довжина, котру відкладено в зазначений вище спосіб. Останнє виходить з принціпу відносности, який встановлює, що немає процесів, на підставі котрих можно б було констатувати правдивий рух тіл, а, значить і зроблену помилку.
Механіка, що її побудовано на нових уявліннях простору та часу, приводить і до нових дуже важливих висновків.
Підставою старої Ньютонової механіки було припущення про незалежність маси тіла від стану його руху або, висловлюючись конкретно, до цього часу в механиці припускали, що потрібується однакове зусилля, аби покотити возик з вагою по платформі вокзалу, як і по платформі вагону, що рівномірно рухається. Нова механіка запевняє, що з огляду на ріжницю промежків часу та довжин,[1] які відкладаємо то на нерухомій платформі, то на платформі рухомій, — потрібуються ріжні зусилля, аби надати одному й тому ж возикові однакової швидкости відносно до нерухомої як і до рухомої платформи; більш детальна теорія доводить саме, що в другому випадкові (система в рухові) ці зусилля повинні бути більші, аніж у є першому (нерухома система).
Про масу тіла ми міркуємо на підставі того опору, який виявляє тіло супроти зміни його стану, цеб-то на підставі інерції тіла. Масу тіла, що її визначено в такий спосіб, звемо інертною масою тіла. По величині вона точнісенько є рівною до маси, котру встановлено за допомогою ваги (вісів), цеб-то до маси тяжіння.
Через те, що, як сказано, тіло, котре є в рухові, ставить більший опір супроти чинности сили, — то й інертна маса його
- ↑ Швидкість тіла виміряємо відношенням довжини шляху до часу протягом якого саме перейдено цей шлях.
