ми заставимо тіло крутитися навколо вісі, то на всі його точки починають впливати сили, які прагнуть віддалити ці точки від вісі обертання; спостереження вказує, що окружні тіла не мають впливу на ці сили, а тому доводиться припустити, шо причиною їх є обертання відносно абсолютного простору. Аби переконатися в тім, Ньютон налив у посуд води й повісив його на дуже закрученім мотузку. Коли мотузок роскручувався й посуд крутився, то спочатку форма поверхні води зоставалась цілковитою площиною; хоч відносно повертався посуд і вода[1], але вода відносно до простору не поверталась. Але згодом, коли вода взяла участь в рухові посуду, поверхня її змінилася наочно, що вказувало на присутність сил, які відкидали її від середини до стінок посуду. Тепер немає відносного руху посуду та рідкости; але зате рідкість обертаєтся відносно до простору. Таким чином, як здавалося, Ньютон констатував, ніби походження відосередкових (центрофугальних) сил залежить від руху відносно до простору.
Задовго перед Ейнштейном Мах з надзвичайною яскравістю та послідовністю піддав критиці висновки Ньютона.
Він каже: які сили можуть повстати в тілі тільки через те, що воно обертаєьтся відносно до порожнього простору, що не має жадних властивостей сам по собі й є однаковий по всіх напрямах? Чи має якусь рацію само тверження, ніби тіло обертається відносно до порожняви? Яке право маємо ми думати, що відосередкові (центрофугальні) сили повстають завдяки обертанню відносно до порожняви, бо ж ми ніколи не спостерігали такого обертання. В досвіді ми завжди спостерігаємо, як тіло обертається відносно до инших тіл, наприклад, відносно до зоряного неба. Через те цілком природньо думати, шо відосередкові (центрофугальні) сили — результат відносного обертання тіл, і коли Ньютон не виявив впливу відносного обертання посуду та води то лише тому, що маса посуду є незначною порівнюючи з окружними зоряними масами. З погляду Маха, відосердкові (центрофугальні) сили в тілі повинні повстати й тоді, коли воно буде в стані супокою, а зоряной світ обертатиметься навколо його.
Звичайно, коли Ейнштейн викинув поняття абсолютного з учення про рівномірний та простий (прямолінійний) рух, — він не міг помиритися з тим, що це поняття знову з'являється в ученні про перемніний та коловоротний рух.
Поміж 1916 та 1918 роками, його учення, що раніш торкалось осібного випадку переносного рівномірного руху, формується в учення, яке охоплює всі можливі випадки руху. В цій формі учення Ейнштейна здобуло собі назвисько загального принціпу відносности. В той час, коли спеціяльний принціп відносности спірається на твердий фундамент досвідних фактів, підвалиною загального принціпу відносности є гіпотетичне поло-
- ↑ Спочатку вода сковзається по стінці гладенького посуду й не бере участи в його повертанні; тільки згодом через тертя її захоплює відро, що крутиться й починає крутитися укупі з відром.
