немає місця, теж як найтісніше лучиться з їх спектрами. Спектр, ця тоненька веселкова смужка, яку так важко фотографувати, вводить нас, так би мовити, в самі інтимні глибини життя небесних світил, несподівано відкриває нам якісь закономірности, що видимо відограють величезну ролю в організації всесвіту.
Існує багато наукових питань, що на їх довго та даремно шукають відповіди. Знайти таку відповідь часто визначає тріумф пророкуючої науки. Протилежне явище спостерігаємо під час бурхливого розвитку тих чи инших галузів знання, коли думка теоретика не встигає з'ясувати призбіранних фактів і справляється ледве з їх класифікацією. В ці критичні менти експеріментатор, чи спостерігач, відкриває иноді факти першорядної ваги, що вказують на якусь несподівану основну закономірність у природі, викриття якої складає нову добу в історії науки. До цих «відповідей на непоставлені запитання» — відносяться й вищезазначені здобутки фізики неба. Тільки за останніх 10 років виявилося їх справжнє значіння і було знайдено ту таємничу нитку, що звявує до купи всю ріжноманітність явищ спостереження; було сформуловано запитання, відповідь на яке вже було дано раніш. — Це питання про еволюцію небесних сил.
Читач, знайомий в історією розвитку наукового світогляду, зможе відчути якусь непевність. Адже ж і для еволюції, яка так могутньо опанувала науку минулого віку, вперше одягнулася тілом та набула крови, власне, на грунті науки про небо космогонична теорія Лапласа, що так яскраво малює формування планет з кілець, які вилучає первісна туманність підчас обертання, дала надзвичайно багато. Разом з геологією Ляпеля та біологією Ч. Дарвіна вона поклала ті підвалини, на яких базується весь сучасний еволюційний світогляд.
Все це, звичайно, справедливо. Безперечно, космогонична теорія Лапласа мала дуже велике значіння в історії світогляду. Проте її наукове значіння ми розглядаємо зараз як досить обмежене. Вона не була для науки про небо таким могутнім джерелом ідей, яким теорія Ч. Дарвіна була для біології. Більш того, вона не зробила майже ніякого вливу на розвиток астрономії. Лаплас, як і попередник його Кант, мав на меті дати картину формування соняшної системи, утворення с первісної туманности купи небесних тіл так, щоб відомі особливости планет та їх супутників були генетично з'ясовані (однаковий напрямок руху планет, близкість площин їх орбит до збігу і т. и.). Лаплас та Рош (який дав математичну інтерпретацію ідей Лапласа), чудесно виконали своє завдання; так, їх «історія соняшної системи», невжаючи на численну критику, в основі залишилась непереваженою до нашого часу. Ця теорія, одначе, розглядає тільки один цілком окремий випадок еволюції небесних тіл і нічого не каже про походження сили зір, що складають всесвіт. Вона була збудована виключно на підставах механіки; генетично з'ясувати рух планет можливо було, звийчайно, базуючись тільки на законах руху і
