в умовинах їх життя, з матеріяльної бази, що на їй доводилося працювати людям, з того буття, яким визначається свідомість людей. І в другому місці Бауер підкреслює, що нація має своє коріння, а саме в минулих умовинах свого існування, і спадкові якости певної нації є не що инше, як наслідки цього минулого, закам'янілого в історії. Инакше кажучи, умови життя нредків передаються нащадкам, спадковий фонд, що його колись утворила попередня історія, продовжує виявляти свою чинність в сучасний мент.
Коли взагалі погодиться з цим, то мимоволі виникає питання шо до постійности національної форми, як певного угруповання людности. Ми знаємо, наприклад, що релігія є відбитком минулих умовин існування людности. Вона виникла звичайно, не випадково, а виросла з земного коріння, з життя первісної людини, громади дикунів. Там повстали релігійні уявлення — анімізм, антропоморфизм, що складають грунт релігії. Таким чином, хоч релігія і має своє натуральне коріння, як відбиток давнього минулого, як наслідок первісних умовин людського життя, вона, так би мовити, сама «мертва хапає живого». Отже повстає подібне питання й відносно нації: чи не є й нація, як наслідок давнього культурного суспільного життя людства, щось минуще; чи не має вона як така — не в розумінні шовінізму, загостреної національної боротьби, або погрому, (це елементарні істини) — відмерти, стратить характер життьової організаційної форми людности?
Адже відносно релігії ми гадаємо, що в майбутньому суспільстві вона зникне цілковито, себ-то не буде заступленою чимсь иншим, або збереже якісь свої сучасні моменти, чи набуде більш тонкої перетвореної форми, а мусить зникнути, відмерти остаточно, як відбиток минулого життя.
З погляду Бауера виникає це питання, але він відповідає на нього негативно. Бауер, навпаки, виходить з того, що національний момент зростає в ході людського розвитку. Справа в тім, що австрійська соціял-демократія спостерігала в Австрії процес, подібний до того, що він має місце й у нас в бувшій Росії, процес, який можна назвати збудженням неісторичних націй. Ціла низка народів, котрі, здавалося, були засуджені на загибіль, про які у нас в свій час писали, ніби вони є сміттям історії, ніби вони не історичні, не лише в тім розумінні“, що у них не має історії, — історія колись була, але у них немає перспективи дальшого розвитку, — цілий цикл цих «неісторичних народів» віджив, зміцнів, почав розвиватись. Про їх писали, що вони не матимуть змоги повстати яко нації, ніби вони засуджені на асиміляцію; так і у нас казали про українців. І ось ці неісторичні нації почали підноситись одна за одною, розвивати свою національну культуру, а австрійська соціял-демократія в особі Бауера була під впливом цього глибокого історичного факту збудження неісторичних народів.
