зараз у Європі, їх незалежність є надто ефемерною, бо лінія господарчого розвитку йде в напрямі охоплення усієї земної кулі єдиною господарчою організацією.
Аби зробити ясним той грунт, на якім справді може розвинутися єдність мови та єдність спільної долі, уніфікаційні тенденції до утворення єдиної людскости, ось іще пара чисел що до шляхів сполучення. Ще у другій половині 18 віку подорож від Англії до Індії потрібувала 18 — 20 місяців, через 100 років вже тільки 2 місяці. Зараз, коли взяти на увагу аеропляни, то ця величінь зменшиться в значній мірі, і що більше віддалення, то більша економія часу.
Я не буду подавати тут вказівок про те, оскільки засоби сполучення, звязок між країнами світу, телеграфи, телефони то що впливають на зміцнення міжнародніх зносин. Скажу тільки, що коли б увесь телеграфний дріт розмотати в один шнур, то його можна би було обвести довкола землі 1600 разів. Це свідчить про те, оскільки густо обплетено землю проводами. Звичайно, в результаті усього цього, зносини улекшуються; на грунті таких засобів сполучення повстає та картина в розвитку мов, що вказує на виличезне піднесення англійської, немецької, та французської мови. Співвідношення цих мов визначає не перевагу попросту однієї мови над другою, а є виразом внутрішніх тенденцій, що вони керують розвитком усього світу.
Бауер добре зважує ті моменти, про які я говорив. Власне кажучи, він не заперечує факту інтернаціоналізації культури, утворення єдиної культури; він не заперечує космополітичних тенденцій, що спричиняються до єдности всього світового розвитку. Але, каже Бауер, є один чинник, одна сила, що стоїть на перешкоді до того, аби на решті націю подолати. Ця сила спричиняється до того, що нація залишиться на завжди і, навпаки, буде бучно розвиватись. Такий чинник Бауер зве національною аперцепцією. Слово аперцепція визначає активне сприняття («восприятие»). Коли ви сприймаєте щось активно, то ви перероблюєте, перетравлюєте, відбиваєте; не перцепуєте, а аперцепуєте, себ-то за допомогою свого інтелекту активно сприймаєте. Скажемо, два чоловіки сидять поруч у театрі, але кожний сприймає п'єсу по ріжному. Двоє людей слухають лекцію і кожен по свойому, бо апарат сприймання є ріжний: кожний засвоює за допомогою того, що є в апараті його пізнання, або, висловлюючись по вченому, кожен має свою власну аперцепцію. Уявіть собі тепер, що німець та англієць мандрують; вони однаково бачуть один чудовий краєвид, милуються з однакових картин, перебувають в сфері однакових вражінь; але усі оці однакові картини вони аперцепують кожен по свойому — німець по-німецькому, англієць — по-англійському. З рештою, наші мандрівники будуть збагачені новими елементами, але ці елементи матимуть національне пофарбовання — у німця німецьке, у англійця — англійське, — не в розумінні мови, а в розумініі самого
