її від місця посілости; яка в літі перебуває в Америці або Австралії, одно слово, людину, що є владарем світу і за короткий час може переноситись з однієї країни до другої.
Звичайно, оцей незакутий в рямці національности громадянин світу, буде індивидуальністю надто барвистою. Він уявлятиме комбинацію умовин, що вона не в кожного є: у одного ці умовини складатимуться так, у другого — инакше; отже кожний складатиме в розумінні індивидуальної барвисто ти надто більш розвинену істоту, аніж в умовах, коли людина є закута в рямці національности та коли можливі камбинації її особистого розвитку обмежуються національним ладом життя.
Що ж виходить з цього прогнозу?
З цього, без сумніву, виходить та ідеологія, що зветься інтернаціоналізмом, але в самому розумінні інтернаціоналізму є можливі ріжн івідтінки.
С погляду націоналізму, інтернаціоналізмом зветься попросту союз між націями: є окремі нації, вони не кривдять одна одну, дають змогу обопільно розвиватись; отже такий союз, така сума окремих націй це й є інтернаціоналізм; а космополітизм — то є прагнення або переконання, що розвиток йде в напрямку знесення будь яких загородок поміж націями та злиття їх в якесь майбутнє єдине людство.
Інтернаціоналізм до цього часу розглядали як протилежність до націоналізму. Націоналізм може мати то грубі, то тонкі форми; але він завжди грунтується на вихвалянні своєї хати, своєї нації... З приводу того Гайне досить влучно іронізує у віршах, де він дотепно насміхається над психологією націоналізму.
Ця психологія с погляду нашої свіцомости є, звичайно, перейденим ступінем; тепер доводиться говорити про щось инше, скажемо, про те, що робить Бауер, коли він каже: одна річ то наївний космополітизм, а инша — свідомий інтернаціоналізм.
Наївний космополітизм здає собі справу цілком наївно, ніби нації знищуються і утворюється одно людство; свідомий інтернаціоналізм попросту погоджує між собою окремі нації, як вони існують, і ці окремі нації сполучає в якійсь вищій єдности, яка проте не знищує ріжні нації.
Оце протиставлення інтернаціонализму та космополітизму є надто трівка забобона і на ньому доведеться трохи зостановитись та одночасно дати відповідь на питання про те, як треба відноситись до національних рухів сучасности, до піднесення національної культури — української, єврейської і т. и. Чи повино викинути мову окремих націй зараз з ужитку, чи треба визнати в ній необхідне знаряддя.
Звичайно, що той космополітизм, який найкраще характеризує просвітників 18 віку, д би Великої Французської Революції, був наївним космополітизмом. Французські просвітники наївно думали, ніби досить деклярувати об'єднання людства, аби нації вже зникли. Вони гадали, що вистачить оголосити великий
