українського елементу в місті. Напр., у Київі в 19 — 20 р.р. ми спостерігаємо зростання % українського мійського населення.
Але я кажу, одна річ бачити, що діється й розуміти це як певний ступінь, і инша річ вбачати в тім зростанні останнє слово всього руху. З погляду Бауера й тих інтернаціоналістів, що освітлюють інтернаціоналізм де-що в напрямі націоналізму, увесь цей процес збудження неісторичних націй здається ніби якимсь перлом створіння, робиться остаточною метою розвитку.
Та точка зору, що її накреслював я, мала на меті спробу підвести загальні підвалини задля оцінки того, що діється на наших очах яко минущий ступінь розвитку, на якому рух не зупиниться, а піде далі.
Коли положення, що їх я розвивав, ті дані, на яких я зостанавлювался, ті тенденції господарчого та культурного розвитку, про котрі я говорив, є правдиві, — то, звичайно, слідом за добою піднесення української мови, відродження національної культури у всій її силі, почнуть далі виявляти чинність фактори сполучення людства внутрішнього об'єднання його в одну соцільну величінь. Ці тенденції не зупиняться в свойому розвиткові; вони штовхатимуть окремі держави та частини до більш загального та широкого об'єднання не лише в державному масштабі, але й в світовому, в напрямі знищення державних кордонів й утворення держави, що невпинно поширюватиметься й складе базу задля розвитку єдинного людства.
Скажемо, в сучасний мент, коли взяти конкретний приклад, хто має змогу засвоювати чужоземну мову, — звичайно, тільки одиниці, до того ж засвоювати лише до певної міри, відірвано від практики життя, так що ця чужоземна мова зостається тільки маненькою надбудовою, бо думати й говорити все ж таки зручніше рідною мовою.
Уявіть тепер инше положення, що воно може утворитись в умовах розвиненого соціяльного ладу, коли усі люди цілком, усі маси перебувають в таких сприятливих обставинах, в яких була в попередню добу інтелігенція. Тоді усі маси народу матимуть змогу прилучитися до світової культури, тоді чудно буде, аби якась маненька нація залишалась збоку від світового руху, аби не знала мови загально-людської культури. Ясно, що в майбутньому ході розвитку утворяться умовини, коли від своєї національної культури, яка вже відограла свою історичну ролю, людина перейде до більш загальної, ширшої, світової культури, що складатиметься на грунті єдиного людства.
У свойому «Комуністичному Маніфесті» Маркс вказував, що, власне кажучи, буржуазія перейшла вже смугу націоналізму й підвела під індустрію інтернаціональний грунт. Немає жодного сумніву, з індустрією діється теж, що й зі всім життям. Той самий «Комуністичний Маніфест» каже, що відокремленість, яка існує між націями, знищується по суті буржуазією, котра утворює
