Що ж до Франції та Німеччини, то справу цієї індустрії Версальським миром перевернуто вверх дном, повернуто так, що війна з непереможною конечністю мусить продовжуатися далі.
Маючи за собою лотарингську залізну руду і Рур з вугіллям, Німеччина могла продукувати заліза та сталі в 2 рази більше ніж Англія і у 8 разів більше, ніж Франція. Лише одна Америка трохи переважала Німеччину в цій справі.
По Версальському миру від Німеччини було взято майже всю залізну руду, ⅔ шлезької металургії, або разом — 44 % всього доменного виробу і 36 % виробу литої сталі.
І всеж — поки за Німмеччиною лишився Рур та перспективи довозу залізної руди із Еспанії та Швеції, вона зберігала можливість продукувати 900 мілійонів пуд заліза, тоб-то все ще у двічи більше, ніж Англія, в двічи більше можливої французської продукції і у 4,5 рази більше фактичної французської продукції, як вона склалася в 1921 році. І справді, Німеччина вже в 1921/22 році поспіла довести експорт своїх залізних виробів до 40 % бувшої довоєнної норми і, значить, далеко переважити Францію.
А Франція? В 1913 році Франція продукувала:
|
Після Версальського миру Франція захопила стільки можливостей до залізної індустрії, що вона повинна була мати ось таку річну продукцію:
|
при річній власній потребі вдома:
|
Але для такої продукції Франції не вистачає 2,5 міліярда пуд. коксу, що лишився в Рурі. На тому не кінчається це «але». Спроектована таким чином французська залізна індустрія, всеж значно менша за ту німецьку, що лишилась після війни, рівняється англійській і повинна була мати до експорту:
|
а для того їй потрібується (ніби дуже мало):
1. відбудувати свої металургійни заклади,
2. одержати Рурський кокс,
3. заново організувати колосальну індустрію,
4. знайти відповідні споживчі ринки для того.
