та бібліотек і з педантичною точністю та докладністю дослід жують кожну дрібницю, другі намагаються зробити підсумки до окремих дослідів, об'єднати їх в одну філософичну та методологичну цілість. Першим, звичайно, бракує широчини та глибини погляду на предмети історичного досліду, другим, що прагнуть зробити підсумки до найріжноманітних явищ, часто бракує спеціяльного знання окремих фактів, які сюда відносяться. М. X. Сумцову, в умовах часу, довелося сполучити у своїх працях обидва напрями досліду, проте він все нахилявся більше до другого з них, шукаючи не стільки з'ясування окремих дрібниць, скільки освітлення їх з погляду певного принціпу, певної ідеї.
Наука швидко та невпинно сягає вперед, і також швидко та незмінно сходять «з корабля сучасности» наукові праці, що для свого часу були цілим відкриттям. Ще Ренан писав колись: «Нас не будуть читати наступні покоління, ми це знаємо, ми радіємо з того; наша праця полягала тільки в тому, аби посунути вперед разуміння річей, дати змогу нащадкам не читати наших книжок і заразом із тим — ввести в рух думки елемент незабутности». Поступово відійдуть в минуле й праці М. X. Сумцова; уже тепер до вивчення явищ художнього слова ставлять инші вимоги, наші потреби стали инші, нарешті, ми сами змінилися…
Та всетаки ім'я М. X. Сумцова не буде забуте в літописях науки. Наукову працю треба цінувати з огляду на потреби та засоби того часу, до якого вона стосується. Отже праці М. X. Сумцова були одною з підвалин, що на ній наступні покоління збудують кріпку будівлю справжньої науки українознавства.
