К. ДЕШЕВОВ.
19-го січня ц. р. умер в Парижі Макс Нордау.
Року 1849 він народився на Угорщині, де скінчив медичний факультет і був де-який час за редактора великої угорської газети. Потім Нордау прийняв германське підданство (його батько до переїзду на Угорщину був за рабина у Прусії), а з року 1880 оселився в Парижі, де працював яко журналист та разом з тим як лікарь-психіатр.
В одному з своїх найглибших що до змісту оповідань Чехов влучно навів ту ріжницю, що її завжди доводиться спостерігати в житті між популярністю людей науки, правдивих проводирів нових ідей, може бути, нащадків великих мучеників інквізиції, та популярністю митців, які висунулися через свою діяльність та за свої вчинки часто сідали на лаву підсудних, але з карних мотивів. Перших ніхто не знає, імена других продерли всім вуха.
Чого иншого, тільки не цієї дешевої популярности бракувало Максу Нордау; його і'мя лунало через цілий світ, на кожний випадок не менше, аніж „бульон маггі“, чи „пилюлі Ара“. Але чи відповідає цей зовнішній успіх змісту його творів та фактичній вартості його духової спадщини, „that is the question“?![1]
Нам здається, що коли б позбавитись гипнозу імени та об'єктивно підійти до оцінки творів Нордау, то результати будуть зовсім инші, аніж поширений погляд на нього. Тоді з'ясується, що Нордау зовсім не є владарем думок сучасного йому покоління, на трон якого він намагався самовпевнено вискочити, тільки порожнім місцем, мильним пузирем, одною з необхідних приправ-спецій до багатого на справи журнального столу буржуазії кінця минулого та початку теперішнього століття. Це та буржуазія, що так охоче відвідує театри страхіття й шиночки з апашами, яка погоджується добре платити газетярам, що її „епатують“ (свою генеалогію отакі письменники ведуть від
- ↑ Ото питання.
