Сторінка:Червоний шлях, 1923-01.pdf/226

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

двірських блазнів), аби тільки вони мовчали про найголовніше, а саме про вимоги робітників, що до буржуазного суспільства, про боротьбу їх з останнім та, з рештою, не допомагали робітничому класові перемогти у цій боротьбі.

З цього погляду у нашого „владаря думок“ усе буде надто добре, але чи можна припустити, аби чутливий та добросердечний журналист міг би цілком мовчати про робітничий рух, хоч би й не зробив його навіть центром своєї уваги.

А відношення Макса Нордау до справи як раз таке, бо його свідомі роки припали саме на добу Першого Інтернаціоналу, від перших ментів його початку, рахуючи і драму Паризської Комуни. З творів Нордау зовсім викинуто боротьбу робітничого класу за своє визволення.

Про робітника говориться де-не де, ніби між иншим та й то негативно, наприклад, в таких виразах: „Паризські робітники усі без винятку є умірковані піяки, але вони майже ніколи не напиваються до решти, проте завжди перебувають під впливом алкоголю, що їх дратує“. (Паризське життя); далі йде детальний опис того — що саме та як п'є робітник.

Фатально, ще від 1800 року Макс Нордау жив у Парижі, ц.-т. у місті, де навіть проти його волі письменника повинні би були захопити міцно революційні традиції. Багато творів Нордау присвячено Паризському життю. Візьмемо найбільш популярний з тих творів: „Пириж. Нариси та картини правдивої країни міліярдів“ (по-німецькому, року 1878). З понад 450 сторінок цієї книжки ми знаходимо лише де-кілька сторінок, що є присвячені Паризському пролетаріятові; проте книжка має цілий розділ, який зветься „Беллевіль“, передмісця, що відогравало велику ролю під час комуни. Макс Нордау це дуже добре знає і те ще більше говоре проти нього. Він каже: „Беллевіль був одним з найголовніших осередків комуни, як і всіх попередніх революцій. Тут є дуже багато таких родин, у яких бійка на барикадах стала традицією, що від батька переходить до сина. Не довго роспитатись, аби знайти робітника, що його дід був при облозі Бастилії та бився супроти Швейцарської гвардії у Версалі, а батько року 1830 заразом з вихованцями Ecole Polytechnique[1] вигонив короля Карла X і будував трон королю Людовику-Пилипу, незабаром після того на вулиці Транспонен підставив ногу тому ж самому королеві, в лютому року 1848 пустив його услід за попередником, а в червні того року будував барикади… і, нарешті, у вуличних бійках комуни сам залишився вірний переказам діда та батька“.

Отже про цих героїв чутливий кумир інтелігенції, хоч і говоре, що мимо своїх злиднів беллевільський пролетаріят утримував усіх вдовиць та сиріт — страдників комуни, тільки згадує де-які маловажні дрібниці та росповідає, наприклад, таке паскуд-

  1. Політехничної Школи.