Але мало того, що Макс Нордау не знайшов у своїй лірі струн, що бреніли б улад пролетаріятові Парижу, він почуває ніби упереджену огиду супроти двох письменників, що є надто дорогі саме через їхнє уважне відношення до соціяльних питань того часу — до Жорж Занд та Емиль Золя.
Відношення Нордау до Жорж Занд, яка наскрізь відчула революційні бурі сорок восьмого року, є остільки елементарно просте, що мимохіть нагадує Некрасовського героя, котрий, як відомо,
„Шекспира очень уважал
За личность Дездемоны,
Зато Жорж Занд он порицал,
Что носит панталони“.
Найбільше дістається Золя. Як відімо, у Нордау він навіть є об'єктом його досліду „Виродження“.
Оповідаючи про роман Золя „Горщок задля зупи“ — „Pot-bouille“, — надзвичайно сильну сатиру на Паризську буржуазію, зворушений Макс Нордау каже: „Золя висловлює таке страшне тверження: Паризська буржуазія є зіпсованою до мозгу кісток“ — ц.-т. приблизно теж саме, що Макс Нордау говорив про Паризських робітникив, проте того він не злякався. Отже присуд Нордау, що до Золя такий: „Є одна форма божевілля, яку психіатрія зве „Моральною хворобою“; головною ознакою цієї хвороби є відсутність звичайного почуття сорому та скромности. Я не можу позбутися здогаду, що Золя хворіє на „insanitas moralis“. „Надто шкода, що „Pot bouille“ розійшлося більш як сто тисяч примірників. Одно небо знає, скільки жінок прочитало та ще прочитають цю страшну книжку. Якщо я тепер колись зустрінусь з парижанкою, то мені раптом повстане думка: оця дама, може бути, читала „Pot-Bouille“, і я незвичайно почервонію та буду надто збентежений" („Паризські листи“).
Не кажучі вже про тенденційність та фактичну неправдивість подібної відозви, отака критика, появлення якої на німецькій мові навряд чи збільшувало чеснотливий смак парижанок, отже, без сумніву, збільшувала коло читичок-німкинь, дратуючи хворобливу цікавість. Це зайвий раз доводило на досвіді, що Макс Нордау написав надзвичайно нудний роман з Паризського життя „Бійка Трутів“, що його навіть зіставляти неможна з романами Золя і над яким через затушовані там класові суперечки, може, звичайно, сумирно дрімати кожна буржуазна безневинність, не викликаючи чеснотливих турбот буржуазного пуриста. Проте, на жаль, цього романа, як і инші власні твори Макса Нордау, взагалі читають дуже мало.
Ще Аристотель «значив людину як „Zoon politikon“ — „звіря громадського“ й через те повинна ж існувати область, куди звернулись відповідні емоції та ідеї Макса Нардау. Цією областю в націоналізм, і в тих же нарисах Парижу письменник запалюється до екстази, коли згадує про могилу Наполеона I-го
