Сторінка:Червоний шлях, 1923-01.pdf/229

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

у Пантеоні, з'ясовуючи остільки своєрідно імператорьску добу Франції: „Під час усього панування Наполеона, задовго до імперії, від 1798 до 1845 року, супроти його власної волі не стояло жадної волі, в цілій Франції вона не зустріла ані найменшої опозиції; кожний француз індивідуально, самохіть (виділення моє К. Д.) скорився генію, що переважав усіх, й цілком втратив свою оцінку, власну думку, будь-яку духовну свободу й незалежність. З цього смирного душевного стану повстала звичка духової підлеглости, що ще й нині живе у Франції“. Але ж перед де-кількома розділами Макс Нордау говоре про гарячий інтузіязм Паризського пролетаріяту. Хіба ж це не вимагає сумлінних класових висновків особливо журналиста з бойовим темпераментом, проте Макс Нордау їх не робить.

У своїх „Парадоксах“, що вийшли року 1885, Нордау присвячує спеціяльний відділ що до питання про націонализм і приходить до такого висновку: люди, які проповідують, ніби народи скоро зречуться підтримувати свою національність, перебувають на такому ж самову рівні, як дитина, що каже до своєї матері: „чекай, коли ти будеш маленькою, я теж буду носити тебе“.

Під впливом книжки д-ра Герцля „Єврейська держава“, що з'явилась в друку року 1896, „знайдено було, — як каже Р. Брайнін, — ідеал, якого Нордау так захоплено шукав і він ніби внутрішньо переродився. Сталася душевна криза і Нордау входить до кола сіонистів, заглиблюється у вивчення єврейської історії, єврейської мови та літератури“. Дальша діяльність в тім напрямі Макса Нордау, що був неодмінним докладчиком на всіх конгресах сіонистів, тільки стверджує правдивість тієї політичної характеристики, спробу якої було зроблено вище, бо тут Максу Нордау доводилося висловлюватися більш виразно.

Ось, напр., як уявляє собі Нордау суспільство, що мало би повстати у прийдешній єврейський державі. Колись Бисмарк казав, що він бажав би, аби німецька нація мала поміж себе багацько мілійонщиків, бо їх багатство було-б корисне задля культури та всього ладу життя німецького народу. Те що князь Бисмарк говорив про німецький нарід можна прикласти до всіх націй. Мілійонщики певної нації цінні та корисні народові, хоч як мало вони піклуються про загальний добробут. Вони не можуть не підносить рівень просвічености народів, не розвивати його мистецтва, не збільшувати його економичні сили, бо оздоблюючи себе, троянда красить і садок (3 промови на V конгресі сіонистів року 1901-го).

Але компліменти капіталістичним „трояндам“, що їх Макс Нордау ніжно хотів пересадити до нової держави, сиплються і на феодалів. На попередньому 4-му конгресі у Лондоні письменник каже: „Особливо в Прусії з височини престолу було висловлено остільки велике, таке чудове розуміння завдань батьківщини, що єврейський нарід надзвичайно вдячний за цей крок“.