стичного світу полатати наслідки імперіалістичної війни. Діпломатія сучасного капіталістичного світу замальована в образі товстого чоловіка, що піднімається вгору по драбинці. Ступені тої драбини мают назви конференцій, які так невдало кінчили своє існування на протязі останніх років. Ці конференції: Вашигтонська, Парижська, Лондонська, Генуезська, Гаагська, Лозанська. Під ногами цієї важкої діпломатії ступені тої драбини тріщать і ламлються. Останній мент діпломатія як раз ступає на Лозанську конференцію, але вона так само не видержує і ламлеться. З жахом діпломатія кричить: „Невже ж і ця поламлеться?"
Це діпломатичне безсилля являється характерною ознакою непевного, несталого становища капіталістичного світу. До тогож на цьому хісткому по своїй суті грунті відбувається жорстока економична і політична боротьба поміж ріжними класами, і неможливо найти будь якої точки для порозуміння. На фоні цього непевного становища класова боротьба в Західній Європі набирає все більшої і більшої сили, набирає таких форм, яких до цього часу не було в капіталістичному світі. Такими формами являєтся фашизм і окупація Руру. Це є два основних факти міжнароднього життя, які послідовно випливають з того хаосу і роспаду капіталізму, якій панус зараз в Європі. В своєму міжнародньому огляді ми спинимося, головним чином, на них, оскільки вони являються фокусами, де сконцентровано зараз ці протиріччя капіталістичного світу.
Щоб зрозуміти характер цього рознузданого методу наступу капіталу, щоб ясно уявляти собі які власне групи репрезентують собою фашисти, чим пояснюєтся їх успіх, необхідно спинитись, хоча в коротеньких рисах, на економичному становищі і політичній боротьбі, яка розвивалася в Європі після війни.
Зараз же після війни Європа переживала час підйому ще недемобілізованої промисловости. Військові бариші, загроза з боку незадоволених війною салдацьких і робочих мас примушували буржуазію піти на певні уступки робочому класу. Робітничий рух широкою хвилею прокотився по всій Західній Європі. Революція в Россії, в Германії, в Австро-Венгрії найшла відгук і в Італії. Почалася хвиля забастовок як в промисловсті, так і сільскому господарстві. Густа сітка робітничих синдикатів покрила всю країну, і од вимог восьми годинного робочого дня та збільшення заробітньої платні робітники перейшли до захвату фабрик в свої руки, до вимог робітничого контролю і націоналізації промисловости. Таке було співвідношення сил у 1919–1920 році.
Одначе, воно незабаром змінилося. Вже з другої половини 1920 р. виявляється колосальний занепад, криза промисловости в Західній Європі. Зростає безробіття, зменшується активність мас. В той же час буржуазія у світовому масштабі роспочинає свій наступ.
В Італії Джіолітто шляхом обіцянок, при допомозі переляканих масовим рухом соціял-зрадників, вдалося спинити робітничій рух.
