„демократичного парламенту“ диктаторські повноваження на цілий рік, роспускає парламент, і білий терор досягає в Італії найвищої точки. Цілі загони фашистів задавлюють робітничий рух шляхом систематичного терору, руйнації робочих організацій, масових вбивств, підпалів та погромів. Фашисти вриваються в народні будинки, театри, помешкання робітничих організацій, кооперативів, знищують майно, вбивають керовників робітничого руху. Вони не дають спокою навіть в приватних помешканнях відомих керовників соціялістичного руху, виводять їх і на вулицях розстрілюють. Дійшло до того, що по містах та по селах, де були фашисти, мешканці боялися передплачувать соціялістичні, комуністичні газети. Досить вказати на те, що за першу половину 1921 року по даним анкети газети „Avanti“ в одній тільки Полезінській окрузі (Венеціянська провінція) постраждало од фашистів 408 місцевостей, при чому вказалося: убито 136 чоловік, поранено 244. Знищено ріжних помешкань: редакцій газет 10, народніх домів 25, камер праці 60, кооперативів 85, селянських ліг 43, соціялістичних секцій і груп 33, культпросвітніх гуртків 17, робітничих 36. Мусоліні не спиняється перед масовим ув'язненням 60 тисяч революційних залізничників, із котрих біля 15 т. вже звільнено врешті по черзі. Він будує спеціяльно фашицьку миліцію в 100 тисяч чоловік. В галузі зовнішньої політики Мусоліні проводить імперіалістичні заходи, він збільшує армію від 150 тисяч до 300 тисяч, збільшує термін військової служби від 8 місяців до одного року шости місяців. Таким чином фашисти кров'ю і погромами придушили робітничий рух. Комуністична партія примушена була піти в підпілля. Її орган „Davaratore“ довелося випускать робітникам в друкарнях нелегально. Центральному комітетові Компартії Італії вдалося втікти від арештів, але одного із видатніших членів Ц. К. тов. Бордіга, фашистам вдалося арештувать. В останній час телеграф приніс звістку про арешт Серраті.
Одначе, невиразність соціального складу фашистів, розбіжність інтересів соціальних груп, що стоять за фашистами, в останній час починає виявлятися. Помічається картина роспаду фашизму. Націоналісти незадоволені зовнішньою політикою Мусоліні на Лозанській конференції, діло дійшло навіть до одвертої сутички, при чому Мусоліні наказав обезброїти Анунціанські загони. Цей росклад буде продовжуватись далі, і, безперечно, фашизм врешті розвалитьса, і ті робітничі і селяньскі маси та маси дрібної інтелігенції та міщанства, котрі пішли за демагогичними гаслами фашистів, скоро розчаруютьса, покинуть їх, і на місці фашизму стане одверта, не прикрита диктатура буржуазії. Цьому допомагають самі фашисти, особливо виданням житлового закону, по якому велика буржуазія, власники домів викидають, уже й зараз, інтелігенцію і міщанство з найманих помешкань.
Наступ капіталу, який набрав міжнароднього характеру, виявляється і по инших країнах підйомом діальности реакційних кол. Демісія кабінету Бріану у Франції, на місце якого з'явився Пуанкаре, повалення кабінету Лойд-Джоржа в Англії, кабінету, що заправляв на протязі майже 10 років англійською політикою, замінення кабінета Вірта в Германії далеко правішим кабінетом Куно, вбивство реакційними колами Польщі
