Сторінка:Червоний шлях, 1923-01.pdf/242

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Нарешті світова виплавка чавуну складала в 1913 році 79 і 310 міл. метричних тон (одна метрична тона рівняється коло 61 пуда). На долю Сполучених Штатів із цього припадає 35,5 міл, на долю Германії 16,8 міл. (і в тому числі 3,7 Ельзас-Лотарінгії), на долю Великобританії 10,4 міл., Франції 5,2 міл., Росії 4,6 міл. Таким чином Ельзас-Лотарингія, яка дала ¾ всієї здобичи залізної руди Германії, виплавляла тільки 29 всього чавуну. Залізна руда з заводів Ельзас-Лотарингії вивозилась і перероблялась в Рурі на знаменитих Круповських заводах, навколо Есена. Цьому допомагає чудовий кокс з рурського кам'яного вугілля.

По Версальскому мирному договору Франція одержала Ельзас-Лотарингію, котра давала ¾ залізної руди, яка добувалась раніш в Германії.

Що до самої Франції, то на передодні війни без Ельзас-Лотарингії, порівнюючи з Германією вона володіла ⅓ всього світового запасу заліза. Навпаки, головні багатства вугілля були у Германії. Досить вказати на те, що до війни здобич вугілля в Германії була в 7 раз більше, ніж у Франції. Поскільки при виплавці чавуна потрібно 2 пуди вугілля на один пуд залізної руди, то звідсіль виникає величезна залежність французської металургії від привозного германського вугілля, переважно кокса, що привозився із Рура. Таким же чином германська металургія примушена була ввозити залізну руду. По Версальскому мирному договору Франція одержала Ельзас-Лотарингію, або инакше ¾ всієї залізної руди Германії.

Окрім того, Саарський басейн, що давав Германії у 1913 році коло 13 міл. тон вугілля, також перейшов до Франції. Окрім того, Германія обов'язувалась виплачувати Франції ріжницю між військовою та теперішньою здобичею, яка скоротилась у Франції завдяки зруйнованню французских копалень на 20 міл. тон в рік, і окрім цього коло 25 міл. тон додатково Франції, Бельгії та Італії. Нарешті, майже четвертина вугільної продукції Германії відійшла до Польщі разом з верхнею Сілезією. Таким чином, по даним Кейнеса Германії залишилося всього 68 міл. тон із загальної довоєнної продукції 139 тон, котрі вживалися в самій Германії до війни. Звідси ясно, що приєднання Ельзас-Лотарінгії з її величезними запасами заліза повинно було тільки збільшить потребу Франції що до вугілля. Необхідно до цього додати, що Рурське вугілля добре коксується.

І не дивлячись на те, що дякуючі приєднанню залізної руди Ельзас-Лотарінгії, великої потреби в Франції в вугіллю що не помічається, і французські та бельгійські капіталісти той рік ще вивозили частину репараційного дешевого вугілля, вони, одначе, лише ждали моменту, щоби захопити решту кам'яного вугілля Германії.

Необхідно зауважити, що поміж германськими та французькими капіталістами в останій час велись переговори про утворення загального синдикату для експлоатації Рурського басейну. Суперечки йшли лише про те, скільки % має одержати кожна із сторін, але до згоди в цій справі не дійшло.

На примусовий захват Руру штовхало Францію скрутне фінансове становище. Державні борги Франції виросли з початку війни в коло-