… Стефан. Дема. Вероніка. Вероніка кричить. Вероніка в кучеряшках (в каштанових, як каштан), і так нагадує строкатий плакат, ніби він висить на перших громах повстання.
|
… „Ну добре! Коли тобі так плакатно, що ти забула, не хочеш знати родину, то“… |
… Дядя Варфоломій хвилюється:
… — Добре. Добре. Так. Так. І кінчай, будь ласка, скоріш. Дай і мені сказати.
Змовкла.
.... — А тепер я тобі скажу. Приїзджає в наш город, провінціяльний, так сказать,… Ми-ж люде темні, провінціяльні, так сказать (іронія),… приїзджає, скажемо, ваш ячейківський губерніяльний секретар, і кричить на всю горлянку: — Што тут розвєшалі разних Мазепов да Коцюбінскіх!“ І що ти йому на це скажеш? Ну?
Тоді Вероніка кричить, що Юрко Коцюбинський — син Михайла — живе у Відні і більшовик і, як резонно замічає Стефан, Вероніка нічого не доказує.
Дядя Варфоломій тріумфує.
І росказує ще про другого, „оні, так сказать“ —
|
— Проєхал двєсті вьорст по Украінє і не нашол мови, но зато, правда, нашол украінськіє настроєнія. |
— Ага! Ага!
Дядя Варфоломій ще тріумфує. — А на мольберт прорвалось анемичне проміння і тускло пішло до дверей. З вулиці запахло бензолом. Стефан збірає книги: через ¼ години на лекцію. Дема натхненно дивиться на небо, відкіля прорвалось сонце.
Стефан сказав:
— І все таки я за Вероніку.
Дядя Варфоломій розмахує руками, подається корпусом:
— О, безумовно. Як же рука руку миє.
Тоді Стефан ще каже:
— Ви, дядю, учитель гімназії, і я уявляю, що є ваші учні, — мабуть, безпросвітня тупість. Ви не ображайтесь бо я звик агітувати в фабричній авдиторії. Невже й вам казати, що треба дивитись глибше на річі? Хоч би посоромились цього-ж Коцюбинського. Як ви гадаєте: який обсяг між вашим політиканством і автором „Він іде“?
Дядя Варфоломій хвилюється:
