… І сниться все, що пройшло, що відходить, — і жах, і грюк, і чорт знає що.
… Потяг мчав на північ.
Дядя Варфоломій приїхав. На порозі стрічає Стефан. Дема спить, хропить. Посередині мольберт і роскидані пензлі.
Дядя Варфоломій каже:
— Нарешті. От доріжка!
Стефан дивиться скрізь сині окуляри тихими, розумними, як у оліня, очима і мовчки розвязує клунок. Дядя Варфоломій спитав:
— Ну, як діла?
— Нічого.
— Добре. І ми нічого, живемо — хліб жуємо. „Красную Ниву“ виписую. Єсть і віршики і „техника“ — все як полагається. А то иноді після обіду політичний огляд послухаєш, і недорого, і гарно, і промовці приличні.
… Вузлик розвязаний. Пахне свіжим хлібом, ще чимсь смачним, солодким. Стефан каже, що це дуже до речі, бо як раз вийшли продукти і живе з Демою на сухарях.
… — Як же Вероніка? часто буває у тебе?
— Два тижні не бачились.
— Два тижні?
— Так, не знаю де, бо жила раніш за раднаргосом, а тепер треба шукати…
Дядя Варфоломій перебиває:
— Так ти з нею досі не говорив???
— Ні.
— Нехорошо. А викликаєш телеґрамою.
— Я написав тільки про згоду…
— Нехорошо.
Дядя Варфоломій має вигляд конче ображеного, і це для того: завойювати Стефана. А в душі він зовсім не ображений. В його душі співають зараз Олесівські соловьї і пахнуть там вкраїнські троянди, — знаєте: пелюстки, що в альбом провінціяльній баришні.
… В холостяцькій кімнаті поетичний розгордіяш. Наприклад, на столі: „Капітал“, тараня, калоша, повидло, фарби, Мікель-Анджело і — чого тут тільки нема!!
В кутку бліді плями шумного міського дня. В коридорах крики мешканців, чути кричить, гримає брук. Город підвівся, щоб жити — і летять мотори і біжать тротуари. Дзвін, грюк, рев заполонили кождий заулок. Над городом нависли велитні південно-західніх хмар.
.. От. Значить дядя Варфоломій приїхав, скинув пальто і капелюх, поговорив і з Стефаном і сів на кровать. Тоді —