цедрою з лимона. В далені густо роскидані були заводські огні. Дема творив сантименти:
— Це не від Луки, а від повстання. З нього одна глава на мотив: „гей, долиною, гей, широкою козаки ідуть“. І це тому, що я чую далекій тупіт фантастичних коней. Тому, що положила на моє серце свою голівку малюсенька дівчинка, і я бачу народження нового життя.
… Вероніка мовчала.
Тоді промовив Стефан:
— Вероніко, тобі холодно в калошах. Ти хоч би чулки наділа.
Близько підійшла, подивилась в очі і тихо, але чітко і суворо сказала:
— Брате! Не глузуй. Я з тобою не буду стрічатись.
Стефан подумав і кинув:
— Добре. Але скажи мені: ти чула що небудь про аристократизм духу?
Вероніка сказала:
— Чула.
… Підійшов Дема.
— Про що ви говорите?
Стефан:
— Про цінности: Евклідову на площині і Лобачевського на сферичній поверхні.
— Ну, це не про мене писано.
… Нарешті й ріка. Підійшов і дядя Варфоломій. — Десь чиркнув сірник — у весняній ночі стояли два цигаркових огника Далеко на Поярних посьолках співали дівчата.
Поїдуть туди, до Христини.
… З тих Христин. Це з книги дум народніх: ходять бояни невідомих комун і співають вечірню молитву, коли жевріє свіча загірнього сонця: |
— „Слава в верхів'ях революції і на землі радість!
І чути ще боянову молитву під тихий акомпанімент земного хору — весняного шуму. Стоїть чітка віфліємська зоря. Боян дивиться в даль і тихо каже: — … твоє життя, ти, твої рухи, твій кождий день — це агітація невідомих комун. Чого ж вони хочуть від мене? Невже я вирву своє чингальне серце, невже я зможу погасити цей надзвичайний ранковий пожар“? І пише діва — жіночий ватажок — наказ на 11 пунктів і наказ на 14 пунктів. І звичайно вона добре знає, що Христина і без неї це знає і мабуть у неї теж горить серце, коли бачить Христину і вона не може погасити пожар своєї творчости. |
— „Слава в верхів'ях революції і на землі радість!