Більше двох років пройшло з того часу, як Радянська Україна закінчила перший тяжкий і блискучий період свого життя, — період одвертої озброєнної боротьби на зовнішніх і внутрішніх фронтах за своє існування. Вона вийшла з цієї боротьби зі знесиленим народнім господарством, але тільки в цій боротьбі стихійний революційно — військовий союз пролетарів і незаможнього селянства перетворився в державну організацію, лише в ній зформувалась Радянська Україна, як самостійна складова частина Радянського Союзу, і як фактор сучасного міжнароднього життя.
Період 1917 — 1920 року, в напруженій соціальній боротьбі розв'язував велике історичне питання про те, чим стане Україна, — дрібно-буржуазним васалом міжнароднього імперіялізму, як Польща, Чехо-Словаччина, Румунія і т. п., чи однією із фортець міжнародньої пролетарської революції. Два історичних шляхи лежали перед Україною: шлях пролетарської революції, червоний шлях соціялістичного будівництва, і другий — чорно-жовтий шлях через дрібно-буржуазну демократію в ярмо міжнароднього капіталу.
Взаємовідношення міжнародніх соціяльних сил і внутрішня боротьба на Україні розв'язали це історичне питання і скерували розвиток українського народу по революційному червоному шляхуТворці наукового соціалізму не раз підкреслювали, що пролетарська революція тим і відріжняється від усіх до сього часу бувших революцій, що вона зрушує до активного державного будівництва, до свідомої громадської творчости найширші й найглибші шари працюючих мас. Але зрозуміло, що в свій перший військовий період пролетарська революція дає вихід активности своїх борців переважно в бік знищення влади класових ворогів, їхніх организацій і передумов їхнього панування. Не підлягає ніякому сумніву, що цей перший крівавий досвід громадської активности широких працюючих мас має величезне значіння, піднімає ці маси на вищий ступінь громадського розвитку і робить
