|
V
Надеждино,
10. XI 1922 p.
Ні, не піддамся! Це не божевілля.
Зараз все ясно, як на долоні,
Я зараз поясню вам вільно
Всі економічні закони.
Не піддамся! Це сантиментальність,
Просто — інтелігенські вигадки.
Це не я вчора в їдальні
Згадував з плачем Бригідки.
Це не я казав тобі, Клаво,
Щоб бажав би скорше вмерти…
Я впертий. Я впертий!
Не піддамся! Не маєте права!…
VI
Надеждино,
11. XI 1922 p.
Пробач. Я зробив тобі болюче.
Забудь про вчорашню розмову.
Ще маленьке напруження волі
Й ми обидва будемо здорові.
Ще маленьке, останнє напруження.
От вже зараз я, — бачиш, — нормальний:
Ми обидва будемо дужими
Й покинемо ці сантиментальности.
Все це стане страшною, забутою казкою —
Навіть згадка ніколи не виникне.
Поїдемо разом у Донбас —
У Горловку, у Щербинівку.
Скільки сили незломної викрешу
З блискучих пластів антрацитових.
Скільки нових пісень напишеться
Під кайла суворий ритм!
VII
Щербинівський кущ.
Північний рудник,
9. І. 1923 р.
Виблискує степ перламутром.
Виблимує синіми зорями.
Чорним велитнем в білому хутрі
Виперся рудник угору.
Витискає з уст димарів
Білу пару роздріпаними колами
Й чатує з високих копрів
Над цілою околицею.
Та вже натовпи в кам'яну плоть
Вкраялись живими свердлами,
Видирають спід хутра і котять
Переплетені рейки-ребра;
Деруть скам'янілі пласти,
Довбаються в грудях залізом —
І зойкує велитень стиха
В хутрі чорною кров'ю замизганім.
Та стискають напружено-вперто
Гострі кайла невблаганними долонями.
І здріганням передсмертними
Коливаються велитня скроні.
VIII
Бахмутський
Артемовський соляний рудн.
12. І. 1923 р.
Біле над землею — сніг;
Біле під землею — сіль;
Зеленавою кригою
Запанцирене звідусіль.
| 
